<<
>>

§ 4. Психологія планування й організації процесуальної діяльності

Психологічні основи планування слідчої (судової) діяльності обумовлюються загальними положеннями планування роботи з урахуванням специфіки названої галузі. У психології праці планування розуміють як розумовий процес, що включає порядок, послідовність і очікувані результати майбутніх дій.
З психологічного погляду планування діяльності полягає в тому, що людина уявно намічає шляхи, способи, заходи і терміни виконання певних дій, які вирішують окремі завдання і приводять зрештою до досягнення поставленої мети. Таким чином, у процесі планування спочатку створюється діяльність в уявленнях.

У психології праці процес планування рекомендується будувати за етапами. Перший з них — орієнтувальне планування, при якому усвідомлюються, зважуються, оцінюються можливості вирішення завдання. Другий етап — організаційне планування, в якому обмірковуються умови і форми майбутньої діяльності. Третій етап — планування виконання — передбачає уявну побудову діяльності з її компонентів, що визначають майбутню поведінку. Нарешті, може мати місце і такий етап, як допланування, що передбачає доповнення розробленого плану новими даними або деталізацію його.

Планування в слідчій (судовій) діяльності має специфічні риси, обумовлені його головною метою — встановленням об’єктивної істини. Оскільки планування в цих умовах передбачає пошук інформації, слідів, доказів тощо, то воно ґрунтується на побудові версій. Останні відіграють роль необхідних орієнтирів, яким підкорений напрям розумової діяльності і побудова завдань, спрямованих на організацію роботи. Тут гіпотетична діяльність на відміну від вирішення розумових завдань у плануванні трудового процесу в інших галузях характеризується багатоаспектністю, наявною невизначеністю, що пояснюється незначною кількістю вихідних даних, а також відсутністю останніх або маскуванням, що спотворює розуміння сутності події або факту.

Висуванню версій передує складний аналіз, установлення причинних зв’язків, що стосуються досліджуваної події. Більше того, висунення версій має багатозначний характер, тому що обмежена кількість інформації дає змогу висунути одночасно кілька припущень — версій, що у процесі перевірки можуть бути відкинуті як необґрунтовані.

Великі труднощі викликає планування розслідування злочинів, особливо на етапі висування версій. Сама побудова версій характеризується значною розумовою діяльністю, яка передбачає не лише висунення власне версії — обґрунтованого припущення щодо події, факту, особи, яка вчинила діяння, але і висловлення так званих висновків, даних, що з необхідністю повинні випливати з припущення, яке допускається. Так, якщо йдеться про висунення версії щодо місця й особи, яка вчинила убивство, то прогнозування наслідків має включати дані про те (якщо припущення правильне), що на місці події мають бути виявлені сліди перебування цієї особи, а на самій людині — сліди причетності до події — кров, сліди боротьби, нашарування на одязі, які свідчать про можливий контакт у період події злочину. Названі фрагменти, з яких відновлюється картина події, ілюструють не лише розумову діяльність, але і побудовану на її основі організацію розслідування. Планування судової діяльності, пов’язаної із з’ясуванням, досягненням об’єктивної істини, дещо спрощується діяльністю, початою в процесі розслідування, хоча в окремих випадках результати останньої можуть бути повністю спростовані у зв’язку з недоведеністю або обставинами, що недавно стали відомими.

В основі організації будь-якого виду діяльності лежить вирішення розумових завдань, які визначають загальні та окремі напрями такої організації. Розумове завдання є підґрунтям майбутньої загальної моделі організації будь-якого процесу або окремого випадку. Організація того або іншого виду діяльності, навіть у найпростішому вираженні, починається з вирішення завдань, пов’язанихз обмірковуванням функцій і порядку цієї діяльності.

Якщо згідно з викладеним звернутися до розумових завдань, що вирішуються в процесі судочинства, то можна виділити серед них два найбільш значні типи.

Перший включає завдання, що умовно можна назвати ідеальними розумовими, другий становлять так звані реальні розумові завдання.

Ідеальні розумові завдання — це насамперед слідчі версії. Як правило, вони пов’язані з уявними побудовами, що спрямовані на пошук пояснень злочинної події або іншого факту і не містять у собі діючого організаційного елементу. Проте вони тісно пов’язані з іншим типом завдань, що мають організаційний і в цьому сенсі реальний характер. Зазначені типи розумових завдань взаємообумовлені. Наприклад, ідеальні розумові завдання є підґрунтям для виникнення і здійснення організаційних розумових завдань, пов’язаних з перевіркою висунутих версій, організацією процесуальних і оперативно-розшукових дій.

Обидва типи завдань виконують пізнавальну функцію як ізольовано, так і у взаємозв’язку. Якщо розумові завдання, пов’язані з побудовою різноманітних версій, у літературі досліджені досить детально, то завдання, що стосуються організації діяльності слідчого або судді, розглядаються фрагментарно, у зв’язку з загальними проблемами наукової організації праці або організацією окремих процесуальних дій. Так, розгляд реальних розумових завдань — завдань щодо організації судово-слідчої діяльності — дає змогу класифікувати їх: 1) завдання щодо визначення джерел інформації; 2) завдання щодо організації процесуальних і оперативно-розшукових дій; 3) завдання з координації діяльності; 4) завдання з економії процесуальних засобів і визначення строків діяльності; 5) завдання щодо організації профілактичних заходів.

Психологія організації ґрунтується не лише на розумінні тих або інших завдань, пов’язаних з досягненням мети, але й на вмінні правильно знайти оптимальні шляхи їхнього вирішення. У цьому аспекті важливу роль відіграє творчий елемент у судово-слідчій діяльності, що полягає у виборі найбільш ефективних процесуальних дій, їхніх систем, ступеня і послідовності використання. Значна увага в організації діяльності осіб, які здійснюють функції в судово-слідчій роботі, відводиться їхнім особистісним нахилам і здібностям (організатор, виконавець, індивідуаліст, колективіст тощо), що істотно впливає на відповідність обраної соціальної ролі службовому становищу і визначає ефективність виконуваних функцій.

<< | >>
Источник: В.О.Коновалова, В.Ю.Шепітько. ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ.Академічний курс. 2009

Еще по теме § 4. Психологія планування й організації процесуальної діяльності:

  1. Глава 1. ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
  2. Розділ третій ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
  3. § 1. Особливі умови процесуальної діяльності як професії
  4. § 2. Основні засади і правові форми планування господарської діяльності сільськогосподарських товаровиробників
  5. Глава 1. ПСИХОЛОГІЯ ЗЛОЧИННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
  6. Розділ четвертий ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
  7. Розділ п’ятий ПСИХОЛОГІЯ СУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
  8. Стаття 153. Порядок організації і діяльності Конституційного Суду України, процедура розгляду ним справ визначаються законом.
  9. Стаття Виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації
  10. Стаття 272. Виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації
  11. Стаття 146. Інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом.
  12. Стаття 53. Залучення захисника для проведення окремої процесуальної дії
  13. 5.2. ОСОБЛИВОСТІ ЗДІЙСНЕННЯ БЮДЖЕТНОГО ПЛАНУВАННЯ ОРГАНАМИ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ
  14. Стаття 437. Планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни