<<
>>

Стаття 62. Виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині, чоловікові

1. Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

1.

Подружнє життя, як правило, є тривалим за характером, тому речами, що належать на праві власності одному з подружжя, протягом спільного життя нерідко користується й інший. Здійснюючи догляд за таким майном, подружжя вкладає в нього спільні кошти та працю. У разі поділу майна, той з подружжя, хто не є його власником, часом просить врахувати зроблені ним грошові або трудові внески у майно і визнати його спільним. Згідно із ч. 1 коментованої статті, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Вказана норма вже існувала в сімейному законодавстві (ст. 25 КпШС України), тому можна вважати, що вона знайшла свою перевірку часом.

Для визнання роздільного майна спільним майном подружжя необхідно, щоб вартість роздільного майна в період шлюбу збільшилася істотно. Ця обставина має вирішальне значення. Як правило, суди порівнюють вартість майна до та після зроблених подружжям поліпшень. Якщо спір стосується житлового будинку, то до уваги беруться такі обставини, як капітальний ремонт, перевлаштування будинку, розбір старого та будівництво на його місці нового будинку тощо. Якщо ж у процесі сімейного життя подружжя здійснювало лише поточний ремонт житлового будинку або іншого майна, то це не дає підстав для визнання чайна спільним. У цьому випадку один з подружжя може вимагати лише відшкодування зроблених ним витрат. Таким чином питання про те, наскільки істотно збільшилася вартість спірного майна в період шлюбу, є визначальним при ухваленні судом рішення.

2.

На жаль, в новому СК України, власне як і в КпШС України 1969 p., прямо не вирішується одне вкрай важливе питання: чи існує необхідність врахування вартості роздільного майна, що належало одному з подружжя до його поліпшень, три визнанні роздільного майна спільним майном подружжя, чи після визнання цього майна спільним воно розподіляється між подружжям без врахування вартості попереднього майна.

Свого часу це питання не мало однозначного вирішення. В судовій практиці воно також вирішувалося вкрай суперечливо. Можна навести два прямо протилежні судові рішення, кожне з яких мало власну аргументацію. Так, за однією стравою було відзначено, що частина деревини від демонтованого будинку, а також черепиця, що належали дружині на праві власності, після будівництва подружжям нового житлового будинку стали його складовими і невід'ємними частинами. За таких обставин суд визнав спірний будинок спільним сумісним майном подружжя без будь-якого врахування вартості роздільного майна подружжя. За іншою, аналогічною за суттю справою Верховний Суд УРСР зайняв прямо протилежну позицію. Зокрема ним було відзначено, що принцип рівності часток в майні подружжя застосовується по відношенню до того майна, яке є їх спільною власністю, тобто нажите подружжям за час шлюбу. Майно, нажите кожним з подружжя до шлюбу, отримане в період шлюбу в дар або в порядку спадкування, є власністю кожного з них. Виходячи з цього, суд дійшов висновку: якщо для придбання подружжям майна одним з них зроблено вклади за рахунок власного майна, ці вклади повинні враховуватися при визначенні часток подружжя в спільному майні. За матеріалами справи, до шлюбу одним з подружжя були придбані лісоматеріали, цегла, щебень і шифер. Цей матеріал використано подружжям для будівництва будинку. За таких обставин визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину будинку, без врахування вкладеного відповідачем власного майна в будівництво, суперечить смислу закону. Свою точку зору щодо цього питання висловив також Пленум Верховного Суду України в п.

9 постанови від 12.06.1998 р. «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім’ю України». В ньому зокрема сказано: якщо котрийсь із подружжя зробив вкладення у придбання спільного майна за рахунок майна до визнання його спільною сумісною власністю на підставі ст. 25 КпШС України, то ці вкладення мають враховуватися при визначенні часток подружжя у спільній сумісній власності (ст.28 КпШС).

Вже після набрання чинності новим СК України в літературі також висловлювалася думка щодо необхідності врахування вартості первинного майна при визнанні права спільної сумісної власності на роздільне майно за умов, передбачених ч. 1 ст. 69 СК України.

Однак з цим важко погодитися. Виходячи з аналізу ч. 1 ст. 62 СК України, можна дійти наступних висновків. У випадку, якщо суд вважає за можливе визнати роздільне майно спільним майном подружжя, воно визнається спільним у повному обсязі (без вирахування вартості роздільного майна). В законі прямо сказано: майно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Жодних додатків або виключень з цього правила немає. Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна сумісна власність на майно означає приналежність майна двом або більше особам без визначення часток кожного з них у праві власності. Якщо суд визначає роздільне майно дружини або чоловіка спільним майном подружжя, він не визначає часток кожного з подружжя в праві на це майно, у тому числі з врахуванням вартості первинного майна. Майно вважається спільним без визначення часток. Такі частки можуть визначатися лише у разі поділу майна подружжя. При цьому застосовуються правила ст. 70 СК України. Вказана норма не передбачає можливості збільшення частки одного з подружжя у майні на тій підставі, що у спільне майно «вмонтовано» первісне майно, що було збільшене за час шлюбу. Таким чином розподіл спільного майна подружжя повинен здійснюватися за загальними правилами, тобто порівну (або в нерівних частках, якщо для цього існують передбачені ч.

ч. 2, 3 ст. 70 СК України підстави). Відсутність в законі спеціальної вказівки щодо врахування вартості первісного майна (до його поліпшень) не дає можливості це зробити.( Це було б можливо, якби ч. 1 ст. 62 СК України мала відповідну редакцію: «Якщо майно, що є власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. При цьому частка того з подружжя, якому належало роздільне майно, може бути збільшена з j рахуванням вартості цього майна».)

В ч. 1 ст. 62 СК України передбачається ситуація, коли між сторонами виникає спір про правовий режим роздільного майна, яке в період шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості в результаті вкладу трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох. Суд розглядає такі спори у випадку, якщо один з подружжя, який є власником, не хоче визнавати прав на майно іншого з подружжя, який зробив такі затрати. Проте роздільне майно може бути визнане спільним майном подружжя не лише за рішенням суду, а й за договором між сторонами при відсутності спору.

3. Законом України від 22.12. 2006 p. № 524-V «Про внесення змін до Сімейного та Цивільного кодексів України» коментована стаття була доповнена частиною другою. В ній сказано: якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

З аналізу цієї статті випливає, що мова йде лише про такі об'єкти права власності подружжя, які дають дохід, приплід або дивіденди. В цілому правовий режим такого майна визначається в ст. 58 СК України, в якій вказується: якщо річ, що належить одному з подружжя, плодоносить, дає приплід або дохід (дивіденди), він є власником цих плодів, приплоду або доходу (дивідендів).

Очевидно, законодавець вирішив дещо «пом'якшити» однозначність правила, закріпленого в ст.

58 СК України. Дійсно, якщо один з подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в управлінні чи догляді за майном, що належить другому з подружжя, то було б несправедливим, коли б дохід, приплід або дивіденди від такого майна одержував лише його власник. Тому закон дозволяє другому з подружжя вимагати визнання за ним права на дохід (приплід, дивіденди) від майна, що належить другому з подружжя.

Треба підкреслити, що мова йде про участь саме в управлінні чи догляді за майном. Цей момент є дуже важливим і дозволяє відмежувати ч. 2 ст. 62 від ч. 1 цієї ж статті. Справа в тому, що в ч. 1 ст. 61 СК України передбачається ситуація, коли внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат того з подружжя, який не є власником, майно, що належить другому з подружжя, істотно збільшилося у своїй вартості. Це правило розраховане на ситуації, коли подружжя спільними коштами або за рахунок другого з подружжя покращило річ - зробило капітальний ремонт, переобладнало або перебудувало річ тощо. Внаслідок цього зміни були здійснені саме в речі, яка збільшилася у своїй вартості.

Доповнення ст. 62 СК України розраховані на інші випадки. Тут мова не йде про поліпшення речі, що належить на праві власності одному з подружжя, коштами або працею другого з подружжя. Може так статися, що той з подружжя, який не є власником речі, бере участь в управлінні чи догляді за майном, що належить другому з подружжя. На це витрачаються його кошти або праця. Однак сама річ при цьому не збільшується у своїй вартості, не стає більш коштовною.

Найбільш простою в сімейній сфері можна уявити ситуацію, коли один з подружжя має на праві власності худобу, у той час як другий з подружжя докладе зусиль для постійного догляду за нею. Якщо таке майно дає приплід або доходи (від продажу молока тощо), то другий з подружжя згідно із ч. 2 ст. 62 СК України може розраховувати на визнання його співвласником щодо такого доходу або приплоду. Дещо складніше змоделювати ситуацію, яка б стосувалася дивідендів від роздільного майна подружжя.

<< | >>
Источник: Е.М. Багач, Ю.В. Білоусов. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. 2010

Еще по теме Стаття 62. Виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині, чоловікові:

  1. Стаття 73. Накладення стягнення на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
  2. Стаття 69. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
  3. Стаття 65. Право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
  4. Стаття 63. Здійснення подружжям права спільної сумісної власності
  5. Стаття 60. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя
  6. Стаття 67. Право на розпоряджання часткою у майні, що с об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
  7. Глава 8. Право спільної сумісної власності подружжя
  8. Стаття 71. Способи та порядок поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
  9. § 3. Право спільної сумісної власності подружжя
  10. Стаття 68. Здійснення права спільної сумісної власності після розірвання шлюбу
  11. Стаття 61. Об'єкти права спільної сумісної власності
  12. Стаття 175. Право спільної сумісної власності батьків і дітей
  13. Глава 24 ПРАВО СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ПОДРУЖЖЯ
  14. Стаття 142. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
  15. § 1. Поняття права спільної власності
  16. § 1. Поняття права спільної власності