<<
>>

Стаття 76. Право на утримання після розірвання шлюбу

1. Розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу.

2. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.

Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.

3.

Якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більше як п'ять років, вона, він матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менше як десять років.

4. Якщо у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім'ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв'язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.

Право на утримання у цьому випадку триває протягом трьох років від дня розірвання шлюбу.

1. Право одного з подружжя на утримання може виникати: а)у період існування шлюбу; б) після припинення шлюбу. Кожен з випадків виникнення права на утримання має свої особливості.

В ч. 1 коментованої статті встановлено, що право на утримання, яке виникло в період шлюбу, не припиняється внаслідок його розірвання. Це означає, що той з колишнього подружжя, який набув право на утримання за час шлюбу, зберігає його і в подальшому.

Таке право може припинятися на підставах, встановлених в законі (ст. 82 СК України). Той з колишнього подружжя, який набув за час шлюбу право на утримання, може бути також позбавлений такого права або його право може бути обмежене строком згідно з законом (ст. 83 СК України).

2. В ст. 76 СК України закріплено випадки виникнення права на утримання після розірвання шлюбу. За загальним правилом (ч. 2 коментованої статті) право колишнього подружжя на утримання виникає за наявності наступних юридичних фактів:

1) непрацездатність одного з колишнього подружжя;

2) потреба в матеріальній допомозі (нужденність);

3) спроможність другого з подружжя надавати матеріальну допомогу.

Основні особливості надання утримання одному з колишнього подружжя пов'язані з умовою непрацездатності. Право на утримання виникає чи, навпаки, не виникає залежно від типу непрацездатності особи (інвалідність або пенсійний вік), причин та часу виникнення непрацездатності, співвідношення непрацездатності з моментом розірвання шлюбу, тривалості спільного проживання у шлюбі. Залежно від зазначених обставин варіюється і тривалість існування права.

3. Право на утримання після розірвання шлюбу виникає, якщо особа стала непрацездатною: а) до розірвання шлюбу; б) протягом одного року від дня розірвання шлюбу (абз. 1 ч. 2 ст. 76 СК України).

Може статися, що один с подружжя став непрацездатним за час шлюбу, проте він не набув права на утримання від другого з подружжя за відсутності інших необхідних умов - нужденності або здатності другого з подружжя надавати йому утримання. Пізніше сторони розірвали шлюб і той з подружжя, який став непрацездатним за час шлюбу, в силу життєвих обставин потребує матеріальної допомоги, і другий з подружжя став спроможним його утримувати. Якщо усі необхідні факти «зібралися» разом, у колишньої дружини (чоловіка) виникає право на утримання і після розірвання шлюбу.

Аналогічно вирішується питання, якщо непрацездатність одного з подружжя виникла невдовзі після розірвання шлюбу.

Закон встановлює строк в один рік від дня розірвання шлюбу. При цьому не має значення, в якому порядку шлюб було розірвано - за рішенням суду або в адміністративному порядку (органом РАЦС). Якщо один з подружжя став непрацездатним протягом одного року після розірвання шлюбу, виникає одна з необхідних умов для одержання аліментів від другого з подружжя.

В абз. 1 ч. 2 ст. 76 СК України йдеться про будь-який тип непрацездатності як внаслідок інвалідності, так і внаслідок досягнення пенсійного віку.

Якщо особа стала непрацездатною після спливу одного року з моменту розірвання шлюбу, право на утримання виникає лише в окремих випадках: 1) особа стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність є результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу (абз. 2 ч. 2 ст. 76 СК України); 2) особа досягла пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії на загальних умовах, не пізніше ніж через п'ять років після розірвання шлюбу, за умови, що у шлюбі подружжя спільно проживали не менше десяти років (ч. 5 ст. 76 СК України).

Перший випадок пов'язаний з непрацездатністю колишнього подружжя внаслідок інвалідності в результаті протиправної поведінки щодо нього другого з подружжя. Важливе значення має те, що інвалідність одного з подружжя спричинена протиправним діянням другого з подружжя. Суд має встановити прямий причинний зв'язок між інвалідністю і протиправною поведінкою. Як обов'язкову умову зазначено момент вчинення протиправної поведінки - під час шлюбу. Якщо шкоду здоров'ю одного з подружжя заподіяно протиправною поведінкою другого з подружжя після розірвання шлюбу, дана обставина не враховується судом як підстава для виникнення права на утримання. Законом не обмежено час виникнення інвалідності у співвідношенні з моментом розірвання шлюбу.

Другий випадок стосується непрацездатності колишнього подружжя внаслідок досягнення пенсійного віку. Законом встановлено верхню часову межу виникнення непрацездатності за цією ознакою - не пізніше п'яти років з моменту розірвання шлюбу.

При цьому вирішальне значення має фактична тривалість шлюбних відносин сторін, оскільки у нормі йдеться про десять років спільного проживання, а не формального існування шлюбу. Спільне проживання у шлюбі в прямому смислі не вимагається (див. коментар до ст. 56 СК України).

В обох зазначених випадках право на утримання виникає за умови, що той з колишнього подружжя, хто є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, а його колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Недоліком норми є відсутність окремої вказівки про це у ч. 3 ст. 76 СК України. Останнє дає підстави для помилкового висновку про те, що наявність таких умов тут не є необхідною.

4. В ч. 4 ст. 76 СК України закріплено ще один окремий випадок виникнення права на утримання після розірвання шлюбу, який суттєво відрізняється від попередніх, тому що тут виникнення права на утримання взагалі не пов'язане з працездатністю. Значення надається тому фактові, що протягом шлюбу один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім'ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення. В нормі надається приблизний перелік обставин, які стають на перешкоді одному з подружжя набути певного професіонального і відповідно соціального статусу. Окрім обставин, зазначених в нормі, судом можуть бути визнані такими, що мають істотне значення, виконання в інтересах сім'ї обов'язків за спадковим договором, договором довічного утримання, здійснення соціально значущих обов'язків тощо. Головним є те, що відповідні дії вчиняються в сімейних інтересах, на шкоду особистісному росту. У випадку розірвання шлюбу такий з подружжя опиняється у значно несприятливішому становищі, ніж той, хто здобув певного професійного рівня, перебуваючи за домовленістю подружжя певною мірою звільненим від виконання кола сімейних обов'язків за рахунок зусиль іншого. В сімейному праві здійснення функцій з виховання дітей, ведення домашнього господарства тощо традиційно цінується не менше, ніж матеріальне забезпечення сім'ї.

Однак у такий безпосередній спосіб закон стає на захист інтересів більш слабкої сторони у шлюбі вперше. В юридичній літературі вказаному явищу надано діаметрально протилежних оцінок. Одні вчені зазначають правило як чи не найпрогресивніше серед положень СК України, інші піддають сумніву його обґрунтованість, доцільність і своєчасність. В зарубіжному сімейному праві вже давно вироблені усталені механізми захисту інтересів економічно залежного подружжя. Зрушення українського сімейного законодавства в цьому напрямку слід визнати позитивними.

Право на утримання за наявності передбачених обставин виникає лише з моменту розірвання шлюбу і триває потягом трьох років, тому що саме у зв'язку з порушенням сімейних зв'язків фінансова забезпеченість такого з подружжя стає під загрозу. Він не має самостійних фінансових важелів і після розірвання шлюбу не може підтримувати той рівень життя, якого подружжя досягло шляхом взаємних зусиль, ризикуючи опинитися в кризовому становищі. Для набуття певного професійного рівня потрібен час. Тому необхідно визнати справедливим закріплення обов'язку по утриманню колишнього подружжя протягом цього часу, за умови, що він потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Якщо позов про стягнення аліментів подано до суду після спливу певного проміжку часу з моменту розірвання шлюбу, аліменти присуджуються лише на час, що залишився до закінчення трирічного строку з моменту розірвання шлюбу. На додаток суд відповідно до ч. 2 ст. 79 СК України може постановити рішення про стягнення аліментів за минулий час, але не більше як за один рік.

5. При вирішенні спору про стягнення аліментів суд не враховує, кому з подружжя належала ініціатива розірвання шлюбу і що саме стало для цього підставою. Проте можна припустити, що негідна поведінка позивача у шлюбі може стати підставою для відмови у задоволенні його вимог щодо надання утримання після розірвання шлюбу. Хоча це питання має вирішуватися в СК України, при відсутності відповідної норми можна, очевидно, застосовувати аналогію закону (ч. 1 ст. 10, ч. 5 ст. 75 СК України).

<< | >>
Источник: Е.М. Багач, Ю.В. Білоусов. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. 2010

Еще по теме Стаття 76. Право на утримання після розірвання шлюбу:

  1. Стаття 113. Право на вибір прізвища після розірвання шлюбу
  2. Стаття 116. Право на повторний шлюб після розірвання шлюбу
  3. Стаття 68. Здійснення права спільної сумісної власності після розірвання шлюбу
  4. Стаття 110. Право на пред'явлення позову про розірвання шлюбу
  5. Стаття 115. Державна реєстрація розірвання шлюбу
  6. Стаття 43. Визнання шлюбу недійсним після його припинення
  7. Стаття 108. Визнання розірвання шлюбу фіктивним
  8. Стаття 105. Припинення шлюбу внаслідок його розірвання
  9. Стаття 114. Момент припинення шлюбу у разі його розірвання
  10. Стаття 112. Підстави для розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя
  11. Стаття 107. Розірвання шлюбу РАЦСом за заявою одного з подружжя
  12. Стаття 106. Розірвання шлюбу РАЦС за заявою подружжя, яке не має дітей
  13. Стаття 109. Розірвання шлюбу за рішенням суду за спільною заявою подружжя, яке має дітей
  14. Стаття 86. Право чоловіка на утримання у разі проживання з ним дитини
  15. Стаття 35. Право на вибір прізвища при реєстрації шлюбу
  16. Стаття 75. Право одного з подружжя на утримання
  17. Стаття 88. Право на утримання того з подружжя, з ким проживає дитина-інвалід