<<
>>

Стаття 60. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя

1. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

2.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

1. Для вітчизняного законодавства традиційним є режим спільності майна подружжя. Він передбачає об'єднання майна дружини та чоловіка в єдину майнову масу та встановлення ряду спеціальних правил щодо його володіння, користування та розпоряджання. У сучасному розумінні сутності режиму спільності подружжя розглядається як особи, котрі мають спільний інтерес у підтриманні майнового благополуччя сім'ї, а їхні відносини характеризуються як відносини економічного партнерства. Внесок кожного з подружжя незалежно від його конкретного виразу та обсягу розглядається як суттєвий і необхідний елемент формування і підтримання майнової спільності. Таким чином, фундаментальна концепція режиму майнової спільності виражається в принципі економічного партнерства подружжя.

Режим спільності майна подружжя означає, що:

• майно, набуте подружжям за час шлюбу, вважається спільним, якщо інше не встановлено договором сторін або законом;

• дружина та чоловік мають рівні права відносно майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності;

• майно належить подружжю без визначення часток кожного з них у праві власності;

• права подружжя на майно визнаються рівними незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу);

• до того часу, поки не буде доведене протилежне, вважається, що кожен з подружжя при розпорядженні спільним майном діє в інтересах подружжя.

Режим спільності знайшов своє логічне закріплення в новому СК України, що свідчить про його життєздатність в умовах нашого суспільства.

В ч. 1 коментованої статті закріплено загальне правило: майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин самостійного заробітку (доходу).

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності подружжя. Якщо майно було набуте за час шлюбу, передбачається (презумується), що воно є спільним. Протилежне, тобто належність майна до роздільного майна подружжя, потребує доведення. Нерідко при поділі майна один з подружжя стверджує, що певна річ була набута до шлюбу або за час шлюбу на власні кошти цієї особи. Такі факти потребують доведення в суді. Якщо докази відсутні або їх недостатньо, майно, набуте за час шлюбу, вважатиметься спільним майном подружжя. Подружжя може за своєю згодою, зокрема у шлюбному договорі, встановити режим роздільності майна, набутого за час шлюбу. У такому разі презумпція спільності майна буде спростована за згодою сторін.

Новий ЦК України передбачає державну реєстрацію прав на нерухомість (ст. 182 ЦК України). При цьому треба підкреслити наступне. Факт реєстрації майна, набутого за час шлюбу, на ім'я лише одного з подружжя, не впливає на його правовий режим (режим спільності майна). Наприклад, за час шлюбу один з подружжя за згодою другого з подружжя уклав договір купівлі-продажу квартири (див. коментар до ст. 65 СК України). Нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна є підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення речових прав на нерухоме майно у покупця (ст. 19 Закону України від 1.07.2004 р. «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» № 1952-1У). Однак реєстрація права власності на квартиру, яка була зроблена на підставі договору купівлі-продажу квартири, учасником якого був лише один з подружжя, не свідчить про належність квартири до його (покупця) роздільного майна. Якщо квартира була набута за час шлюбу, то, незважаючи на факт її реєстрації на ім'я лише одного з подружжя, це майно вважається спільним майном подружжя, якщо інше не буде визначено за згодою подружжя або у разі спору - не доведено в суді.

2.

В літературі справедливо підкреслювалося, що такі поняття як «майно подружжя» та «об'єкти права спільної сумісної власності подружжя» не тотожні. Перше з них є більш широким. Якщо об'єктом права спільної власності подружжя є лише речі, то поняття «майно» вміщує також майнові права та обов'язки сторін.

Так, до спільного майна подружжя належать права вимоги, за якими дружина або чоловік виступають на боці кредитора. Якщо в період шлюбу на ім'я одного з подружжя було внесено вклад у банківську установу, вважається (за відсутності інших доказів), що цей вклад належить до спільного майна подружжя. Той з подружжя, хто безпосередньо є стороною договору банківського вкладу, має відповідне право вимоги до банку. Однак у разі його смерті другий з подружжя може вимагати визнання за ним права власності на половину грошового вкладу (окрім того, що другий з подружжя є спадкоємцем першої черги).

До спільного майна подружжя традиційно відносять також право вимоги до ЖБК щодо повернення суми пайових внесків, зроблених за рахунок спільних коштів подружжя. Згідно із ст. 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї. Таким чином, у разі смерті одного з подружжя другий з подружжя набуває право вимоги до відповідної організації щодо одержання заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів та інших виплат, які належали спадкодавцеві.

Питання щодо того, чи входять майнові обов'язки (борги) подружжя до складу належного їм майна, в літературі було спірним протягом багатьох років. Втім, сьогодні його не можна віднести до такої категорії, оскільки закон чітко визначає склад майна. Згідно із ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються: а) окрема річ, сукупність речей; б) майнові права; в) майнові обов'язки. Таким чином до майна подружжя входять не лише об'єкти матеріального світу - речі, а й належні подружжю обов'язки (борги). Це питання має свої особливості, якщо за договором боржником є лише один з подружжя. Наприклад, якщо дружина або чоловік укладають договір позики, то саме вона/він виступає на стороні боржника. Незважаючи на це, закон передбачає можливість «майнової відповідальності» другого з подружжя. Згідно із ч. 2 ст. 73 СК України стягнення може бути накладене на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержано за договором, використано на її потреби.

3. Новий СК України побудовано за традиційною схемою, де майно подружжя розглядається лише в межах об'єктів права власності. Про це свідчать навіть назви відповідних глав СК (Глава 7 СК «Право особистої приватної власності подружжя», Глава 8 «Право спільної сумісної власності подружжя»). Однак сьогодні такий підхід є занадто вузьким. Більш оптимальним було б закріплення в СК більш широких понять з відповідним перейменуванням назв закону. Зокрема Глава 7 СК України могла б називатися «Роздільне майно подружжя», а Глава 7 СК відповідно, — «Спільне майно подружжя». Це б дало можливість включити до СК норми, які визначають режим кредиторських прав та дебіторських обов'язків подружжя. Сьогодні це неможливо, оскільки права та обов'язки подружжя не входять до об'єктів права власності.

4. Сімейне законодавство не розкриває детально зміст поняття «майно, набуте за час шлюбу». Відсутній в ньому і перелік такого майна. До речей, які входять до складу подружнього майна, зокрема належать житлові будинки, квартири, дачі, гаражі, предмети домашнього вжитку, гроші, вклади у кредитних установах тощо.

Свого часу в КпШС України (ч. 1 ст. 22) предметом спільної власності визнавалося майно, нажите подружжям за час шлюбу. Треба відзначити, що зміна поняття «нажите майно» на «набуте майно» нічого позитивного не додала. О.В. Дзера цілком слушно відзначає, що «значення термінів «нажите», «набуте» майно не має допоки свого однозначного тлумачення. Така неоднозначність у розумінні цього терміна не сприяє застосуванню правових норм на практиці.

Режим спільності майна подружжя хоча і спрямований на створення майнової єдності подружжя, та має, як відомо, певні виключення. Це свідчить про те, що режим спільності не є абсолютним. Спільним вважається лише майно, що було набуте подружжям за час шлюбу. Деякі інші види майна (майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, за час шлюбу в порядку спадкування тощо) визнаються роздільним майном подружжя. Такий підхід дає підстави вважати, що правовий режим майна подружжя, що діє сьогодні в Україні, належить до режиму спільності набутого. Подружжя об'єднане єдиною метою забезпечення майнових інтересів сім'ї і кожен з них робить внесок для її досягнення. Якщо майно набуте подружжям за час шлюбу, то воно складає спільність, якщо ж у певних відносинах кожен з подружжя діяв самостійно, то спільність майна не виникає.

5. Згідно із ч. 1 коментованої статті майно належить до спільного майна подружжя незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). До таких поважних причин закон відносить навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хворобу одного з подружжя тощо. Це загальна норма закону. Проте подружжя може самостійно вирішувати питання щодо необхідності отримання кожним з них заробітку або доходу за час шлюбу. Якщо між подружжям не виникає спору щодо цього питання, то той з подружжя, хто не мав заробітку (доходу), може набувати рівні права на майно навіть при відсутності передбачених в законі поважних причин. Якщо між подружжям виникає спір і один з них наполягає на тому, що другий з подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, то суд при вирішенні спору про поділ майна може відступити від засад рівності часток подружжя в праві на майно (ч. 2 ст. 70 СК України).

5. В ч. 1 ст. 60 СК закріплене загальне правило: майно, набуте за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Лаконічність та змістовність традиційної для сімейного законодавства норми не викликає сумніву. Тому не зовсім логічним вбачається її дублювання у другій частині цієї ж статті. В ч. 2 ст. 60 СК вказано, що кожна річ, набута за час шлюбу, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Немає сумнівів, що якщо усе майно, набуте за час шлюбу, є спільним, то і кожна окрема річ, яка була набута за цей час, належить до спільного майна подружжя, тобто має аналогічний режим.

В ч. 2 ст. 60 СК України вказано, що кожна річ, набута за час шлюбу, є об'єктом права спільної власності, крім речей індивідуального користування. Однак види роздільного майна визначаються в ст. 57 СК України. Зокрема, в ч. 2 ст. 57 СК України вказано, що речі індивідуального користування належать до роздільного майна подружжя. Дублювання цієї норми в ч. 2 ст. 60 СК України також вбачається недоречним.

<< | >>
Источник: Е.М. Багач, Ю.В. Білоусов. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. 2010

Еще по теме Стаття 60. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя:

  1. Стаття 69. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
  2. Стаття 65. Право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
  3. Стаття 63. Здійснення подружжям права спільної сумісної власності
  4. Стаття 73. Накладення стягнення на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
  5. Стаття 67. Право на розпоряджання часткою у майні, що с об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
  6. Стаття 62. Виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині, чоловікові
  7. Глава 8. Право спільної сумісної власності подружжя
  8. Стаття 71. Способи та порядок поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
  9. § 3. Право спільної сумісної власності подружжя
  10. Стаття 68. Здійснення права спільної сумісної власності після розірвання шлюбу
  11. Стаття 61. Об'єкти права спільної сумісної власності
  12. Стаття 175. Право спільної сумісної власності батьків і дітей
  13. Глава 24 ПРАВО СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ПОДРУЖЖЯ
  14. Глава 15 Набуття і припинення права власності