<<
>>

§ 6. Господарські об’єднання

Щоб успішно працювати в умовах ринкової конкуренції і членства в СОТ та реалізувати значні фінансово – промислові проекти, підприємства можуть об’єднуватися у групи за галузевим територіальним чи іншим принципом.
Право на об’єднання підприємств які і називаються господарськими об’єднаннями закріплене в ст. 70 ГК.

Відповідно до чинного законодавства господарське об’єднання – це господарська організація утворена у складі двох або більше підприємств (юридичних осіб) з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних і соціальних завдань. Таке об’єднання є організаційно оформленою групою підприємств, інших господарських організацій низової ланки економіки різних форм власності, яка створюється з метою координації діяльності своїх учасників, об'єднання їхніх зусиль для вирішення соціальних та економічних завдань.

Основні риси господарських об’єднань(далі - ГО): господарські організації корпоративного типу; належність до організацій, які здійснюють управління діяльністю їх учасників (у т. ч. координацію їх діяльності) і є вторинними структурами; вимоги до учасників ГО - наявність статусу юридичної особи; основна мета діяльності - координація діяльності учасників і об'єднання їхніх зусиль для вирішення спільних соціальних та економічних завдань (досягнення спільних соціальних та економічних результатів); відсутність спрямованості (мети) на отримання прибутку; тяжіння до монополізму, що зумовлює необхідність отримання згоди Антимонопольного комітету на створення ГО (якщо у такий спосіб здійснюється кваліфікована економічна концентрація) та здійснення цим органом контролю за дотриманням ГО вимог антимонопольно-конкурентного законодавства; реєстрація в загальному для всіх суб'єктів підприємницької діяльності порядку; добровільність виходу учасників з ГО (за винятком державних) з внесенням відповідних змін до установчих документів і відомостей державної реєстрації та збереженням за учасниками, які вийшли з ГО, їхніх зобов'язань за укладеними договорами.

Види ГО:

­ за ознакою засад створення - добровільні (створюються на договірних засадах, хоча в письмовій формі - як установчий документ - договір обов'язково має бути лише в асоціації, корпорації та промислово - фінансовій групі, в решті об'єднань - концерні та консорціумі укладення договору в письмовій формі закон не вимагає, передбачаючи обов'язкову наявність статуту; учасники добровільного об'єднання мають право виходу з нього із збереженням обов'язків за раніше укладеними договорами) і державні (створюються за рішенням Уряду або господарського міністерства (відомства) та виконують функції органу, уповноваженого здійснювати управління діяльністю державних підприємств - учасників об'єднання);

­ за ознакою ступеня централізації управлінських повноважень - асоціації (створюються з метою постійної координації господарської діяльності без надання об'єднанню права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з учасників), корпорації (створюються на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням об'єднанню окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників), концерни (учасники якого перебувають у повній фінансовій залежності від одного або групи підприємців, який (і) в зв'язку з цим отримують значні повноваження щодо управління діяльності решти учасників об'єднання);

­ за ознакою обов'язкового установчого документа - договірні (асоціації, корпорації, промислово-фінансові групи) та статутні (концерни та консорціуми);

­ за галузевою ознакою - галузеві, тобто господарські об'єднання підприємств певної галузі (транспорту, зв'язку, вугільної промисловості тощо), міжгалузеві (до складу яких входять господарські організації різних галузей економіки);

­ за територіальною ознакою - республіканські, обласні, міські тощо;

­ за ознакою терміну діяльності - створені на визначений термін (консорціум як тимчасове об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети, а також промислово-фінансові групи) та без визначення строку діяльності (асоціації, корпорації, концерни);

­ за ознакою наявності чи відсутності у об'єднання статусу юридичної особи - господарські об'єднання, які мають статус юридичної особи асоціації, корпорації, концерни, консорціуми і господарські об’єднання, які не мають такого статусу (до них належать промислово – фінансові групи як особливий вид господарського об’єднання).

Розглянемо найбільш поширені з них:

Перший вид договірного об’єднання - асоціація, яка створюється учасниками з метою координації їх діяльності, тобто узгодження дій стосовно визначення цін, освоєння ринків збуту, захисту інтересів своїх членів тощо.

Координація не вимагає централізації управління підприємствами – членами асоціації. Саме тому правління асоціації не має права втручатись у виробничу та комерційну діяльність своїх членів.

Створюється асоціація на добровільних засадах. Засновниками можуть бути підприємства всіх форм власності, які укладають між собою багатосторонній установчий договір, де визначають усі необхідні умови діяльності об’єднання. Юридичною основною створення асоціації є волевиявлення сторін договору.

Другий вид договірного об’єднання – корпорація. Порівняно з асоціацією корпорація має жорсткішу організаційну структуру і є договірним об’єднанням, яке створюється підприємствами будь – яких форм власності на основі поєднаних їх спільних виробничих, наукових та комерційних інтересів і централізованого управління діяльністю членів об’єднання. Для централізації управління члени корпорації делегують правлінню частину своїх повноважень. В корпорації, як і в асоціації зберігається принцип добровільного членства. Отже, юридичною основою створення договірного об’єднання є волевиявлення сторін договору. Основним принципом у правовому становищі договірних об’єднань, що відрізняє їх від статутних, вважається добровільне членство. Підприємства, які добровільно входять до складу господарського об’єднання, так само мають право добровільного виходу з нього, але за загальним правилом у випадках виходу зберігають силу взаємні зобов’язання і договори, укладені підприємствами з об’єднанням і між собою.

Розглянемо статутні об’єднання. На відміну від договірних, статутні об’єднання не мають установчих договорів і діють на підставі статуту. Це пов’язано з тим, що юридичною основою цих об’єднань є не волевиявлення сторін, а фінансова або адміністративна залежність членів об’єднання від одного або групи підприємств.

Основним видом статутного об’єднання підприємств є концерн. Утворення концернів значною мірою викликане необхідністю переміщення капіталу з менш перспективних галузей промисловості в більш перспективні, а також реалізації значних фінансових проектів.

Концерн як статутне об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств.

Першою ознакою концернів є те, що їх засновники – власники або уповноважені ними органи, а не самі підприємства.

Наприклад, концерни загальнодержавної власності створюються, реорганізуються і ліквідуються рішенням Кабінету міністрів України. Склад членів і статути цих об’єднання затверджують відповідні галузеві міністерства .

Територіальні статутні об’єднання комунальної власності створюються, реорганізуються і ліквідуються відповідними радами народних депутатів. За таким само принципом створюються концерни, що об’єднують підприємства, засновані на залученні приватного капіталу. Підставою для об’єднання підприємств саме на основі статуту, а не установчого договору, є повна фінансова залежність підприємства, - членів концерну від одного або групи підприємств.

На сучасному етапі розвитку економічних відносин концерни значно впливають і на розвиток економіки високорозвинених країн Північної Америки і Західної Європи. Під словом «концерн» тут розуміють об'єднання групи підприємств (дочірніх фірм) навколо одного (материнської компанії), яке володіє контрольним пакетом акцій цих підприємств.

Другою ознакою концернів є те, що вони діють на підставі статутів, які затверджені власниками або уповноваженими ними органами і не мають установчих договорів. Отже, предмет і мету їх діяльності визначають власники, або уповноважені ними органи, а не самі члени об’єднань.

Особливістю правового становища статутних об’єднань обмежене право виходу з них підприємств - членів. Підприємства мають право вийти із статутного об'єднання тільки за згодою засновника (власника або уповноваженого органу).

Ще однією характерною рисою є те, що фінансова залежність породжує адміністративну. Тобто підприємство - засновник стає вищим органом відносно підприємств - членів об'єднання. А оскільки до складу концерну часто входять підприємства з різними сферами діяльності, то успішно він буде функціонувати лише за умови забезпечення постійного потоку інформації від дочірніх фірм до материнської компанії.

Таким чином, об'єднання капіталу і зосередження адміністративних функцій в руках центрального управління дозволить ефективніше реалізовувати значні фінансові проекти і оперативно реагувати на зміну ринкової кон’юнктури.

Консорціум, як один із видів статутних об'єднань.

Законодавець визначає консорціум як .тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення статутної мети.

Як правило, консорціум створюється для реалізації певних фінансово – промислових проектів. Після досягнення поставленої мети він або ліквідується, або реорганізується в постійне господарське об'єднання. Стосовно створення консорціуму на основі статуту. то тут є певні труднощі в усвідомленні логіки законодавця, який визначив консорціум сам як статутне об'єднання.

Наведена нами класифікація об'єднань підприємств не є вичерпною, оскільки законом передбачено, що підприємства можуть об'єднуватись і в інші структури, не передбачені чинним законодавством України. Було б корисно перейняти досвід розвинених країн світу, законодавство і практика яких уже достатньо давно і вельми yспішно вирішують більшість цих питань.

Зокрема, промислово-фінансова група (далі - ПФГ) - об'єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи і організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, і яке створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.

ПФГ як великі інтегровані об’єднання є інструментом державного регулювання соціально – економічного розвитку , спрямованим на реалізацію відповідних державних програм та вирішення інших стратегічних завдань.

Формування правової бази ПФГ проходило складно і суперечливо доти, доки у 1996 р. вступив у дію Закон України «Про промислово – фінансові групи в Україні» від 21 листопада 1995 р., а 20 липня 1996 р. Кабінетом Міністрів України було затверджено Положення про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію ПФГ. Важливою віхою у регулюванні ПФГ стало закріплення легітимності цього інституту в ГК. так ч. 2 ст. 125 цього кодексу ПФГ визначений як особливий вид об’єднань підприємств, що є суб’єктом господарювання без статусу юридичної особи, який утворюється після затвердження постановою КМУ Генеральної угоди про сумісну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції і реєстрації групи Міністерством економіки.

ПФГ поряд з приватноправовими спирається на значну кількість публічно – правових засад.

Характерні риси ПФГ:

­ господарська організація корпоративного типу;

­ добровільність створення, але на підставі рішення Уряду України;

­ вимоги до учасників — наявність статусу юридичної особи;

­ належність ПФГ до господарських організацій, які здійснюють управління діяльністю (координацію діяльності) їх учасників і є вторинними структурами;

­ відсутність (як основної) мети отримання прибутку;

­ різний склад учасників (підприємства та інші господарські організації певної або різних галузей народного господарства);

­ тяжіння до монополізму, що зумовлює необхідність погодження питання створення ПФГ з Антимонопольним комітетом та здійснення цим органом контролю за діяльністю ПФГ;

­ відсутність статусу юридичної особи;

­ мета створення — реалізація державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки, а також виробництво кінцевої продукції;

­ заборона створювати ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, матеріально-технічного постачання, транспортних послуг;

­ обов'язкова участь у ПФГ банку і водночас вимога участі лише одного банку в ПФГ;

­ наявність певних умов для створення ПФГ: мети створення; укладення між майбутніми учасниками ПФГ генеральної угоди про сумісну діяльність; в) подання уповноваженої особи ініціатора (ініціалів) створення ПФГ передбаченого законом пакету документів і узгодження питання створення ПФГ з певними державними органами (Мінекономіки, Фондом держмайна, Антимонопольним комітетом тощо); мінімального розміру розрахункового обсягу реалізації кінцевої продукції ПФГ, еквівалентного сумі в 100 млн. дол. США, починаючи з другого року після створення ПФГ;

­ тимчасовість діяльності ПФГ (створення на певний строк);

­ обов'язковість укладення генеральної угоди про сумісну діяльність між головним підприємством та іншими учасниками ПФГ, що регулює відносини між ними (всередині ПФГ);

­ відсутність спеціально створених органів управління, функції яких, у тому числі і здійснення представництва ПФГ у відносинах з третіми особами, покладається на головне підприємство, до якого закон встановлює певні вимоги (виготовлення кінцевої продукції ПФГ, здійснення її збуту, а також сплата податків Україні і обмеження (заборона) для певних категорій господарських організацій (торговельних них підприємств, підприємств в сфері громадського харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічного постачання, банків, фінансово-кредитних установ) бути головним підприємством ПФГ ;

­ особливий порядок реєстрації для ПФГ, який здійснюється Мінекономіки;

­ вихід головного підприємства або іншого учасника ПФГ, що здійснюється прийняттям постанови Кабінету Міністрів і обов'язково тягне за собою реорганізацію ПФГ та її нову реєстрацію в Мінекономіки;

­ діють на підставі Закону України «Про промислово-фінансові групи в Україні», постанови Кабінету Міністрів України про створення відповідної ПФГ, генеральної угоди про сумісну діяльність між головним підприємством та іншими учасниками ПФГ.

Різновидом господарських об’єднань є холдингова компанія (далі – ХК).

Загальні засади функціонування, а також особливості утворення холдінгових компаній передбачені в ГК, Законі України від 15.03. 2006 р. «Про холдингові компанії в Україні» (далі – Закон), а також Законом України «Про господарські товариства» щодо їх утворення. Діяльності і ліквідації.

Згідно ч.5 ст. 126 ГК холдингова компанія – це відкрите акціонерне товариство, яке володіє, користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств крім пакетів акцій, що перебувають у державній власності.

Рішення про утворення холдингової компанії (далі – ХК), відповідно до ст. 4 Закону, приймають власники холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв). В якості організаційно – правової форми – акціонерне товариство ХК має статутний фонд, який формується за рахунок вкладів засновників у формі холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв), а також інших нематеріальних засобів. Право вирішального впливу на господарську діяльність і, відповідно, координацію діяльності ХК має підприємство пакет акцій (часток, паїв якого перевищує 50% її статутного фонду.

У разі якщо статутний фонд ХК сформований на основі державної власності вона є державною холдинговою компанією (далі – ДХК).

Отже, ДХК, відповідно до ст. 1 Закону – це холдингова компанія, утворена у формі відкритого акціонерного товариства, не менше ніж 100% акцій якого належить державі. Вона може створюватися органами, уповноваженими управляти держмайном, державними органами приватизації та іншими суб'єктами на договірних засадах.

Ініціатором утворення ДХК у процесі корпоратизації може бути підприємство чи орган, уповноважений управляти держмайном, а в процесі приватизації — державний орган приватизації (Фонд державного майна України (далі – ФДМУ), підприємство, щодо якого прийняте рішення про приватизацію або господарські товариства, утворені в процесі корпоратизації.

Статутний фонд ДХК формується за рахунок належних державі акцій відповідних господарських товариств, а також додаткових внесків у вигляді майна, коштів та нематеріальних активів, потрібних для забезпечення діяльності холдингової компанії. Частка цих додаткових внесків не має перевищувати 10 відсотків її статутного фонду. Галузі або сфери діяльності, в яких не допускається утворення ДХК у процесі корпоратизації та приватизації, визначаються Кабінетом Міністрів.

Проект розпорядження уряду про погодження рішення щодо утворення холдингової компанії у процесі корпоратизації та приватизації готується та вноситься на розгляд відповідно до порядку, встановленого тимчасовим регламентом уряду. Також засновник ДХК має надіслати проект для погодження Мінекономіки, Мінфіну, Мін'юсту, Антимонопольному комітетові України (далі – АМКУ), ФДМУ та іншим зацікавленим органам виконавчої влади.

Засновник холдингової компанії разом з документами, передбаченими тимчасовим регламентом уряду, подає обґрунтування доцільності її створення, перелік підприємств та їх структурних підрозділів, на базі яких пропонується її створення, та корпоративні підприємства компанії, проект статуту. До цих документів засновник має додати результати аналізу фінансово - економічної діяльності підприємств, на базі яких утворюватиметься холдингова компанія, результати аналізу на ринках збуту товарів, які виробляють ці підприємства, а також висновки комісії з приватизації, висновки Держкомісії з цінних паперів та фондового ринку, копія документа, який засвідчує згоду Мінекономіки та ФДМУ на створення компанії та копію дозволу АМКУ на концентрацію суб'єктів господарювання та їх узгоджені дії.

Якщо холдингова компанія створюється в процесі приватизації, то її засновником може бути: державний орган приватизації; підприємство, що підлягає приватизації; орган, уповноважений управляти державним майном; відкрите акціонерне товариство, створене відповідно до Указу Президента України від 15.06.93 p. № 210 «Про корпоратизацію підприємств».

Законодавством передбачено низку обмежень та заборон щодо створення і діяльності холдингової компанії. Зокрема, не допускається їх створення в таких галузях: торгівля товарами народного споживання та продукцією виробничо-технічного призначення; виробництво та переробка сільськогосподарської продукції; громадське харчування та побутове обслуговування населення; автомобільний транспорт (крім підприємств, що виконують переважно міжнародні перевезення).

Не допускається створення холдингової компанії, якщо вона та її дочірні підприємства або два і більше дочірніх підприємств реалізують взаємозамінні товари (роботи, послуги) та їхня сукупна частка на відповідному загальнодержавному або регіональному ринку перевищує 35%.

Поглинання одного господарюючого суб'єкта іншим не допускається:

­ якщо господарюючий суб'єкт, що поглинається, та холдингова компанія або її дочірні підприємства реалізують третім особам взаємозамінні товари (роботи, послуги) та їхня сукупна частка на відповідному ринку перевищує 35%;

­ якщо холдингова компанія або будь-яке з її дочірніх підприємств є споживачем товарів (робіт, послуг), які виробляє господарюючий суб'єкт, що поглинається, і частка першого суб'єкта на відповідному ринку перевищує 35%.

­ якщо господарюючий суб'єкт, що поглинається, здійснює збут товарів (робіт, послуг), які виготовляє холдингова компанія або будь-яке дочірнє підприємство, і частка першого на відповідному ринку в момент поглинання перевищує 35%.

Ці обмеження стосуються лише дочірніх підприємств, стосовно яких материнською є холдингова компанія, що створюється в процесі корпоратизації та приватизації, і вони не можуть бути поширені на інші дочірні підприємства.

Поглинання господарюючих суб'єктів у процесі приватизації здійснюється за згодою АМКУ в порядку, установленому ним.

Оскільки відповідно до законодавства холдингова компанія створюється у формі акціонерного товариства, то в її діяльності слід також керуватися Законом «Про господарські товариства».

<< | >>
Источник: Г.В. Смолин. ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина.Навчальний посібник. 2008

Еще по теме § 6. Господарські об’єднання:

  1. Стаття 126. Об'єднання і роз'єднання позовів
  2. § 3. Господарські правовідносини, їх ознаки та види
  3. § 7. Господарські організації – органи господарського керівництва
  4. Стаття 206. Протидія законній господарській діяльності
  5. § 4. Право власності господарських об'єднань
  6. § 4. Право власності господарських об'єднань
  7. § 5. Правовий режим майна господарських об’єднань
  8. Стаття 221/1. Місцеві господарські та адміністративні суди, апеляційні суди, вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України
  9. § 5. Власність об'єднань громадян
  10. Стаття 186/5. Порушення законодавства про об'єднання громадян
  11. Стаття Свобода зібрань та об'єднання
  12. § 2. Види кооперативів. Принципи їх діяльності. Кооперативні підприємства та об'єднання
  13. Стаття Об'єднання і виділення матеріалів досудового розслідування
  14. Стаття Об'єднання і виділення кримінальних проваджень
  15. Стаття 217. Об'єднання і виділення матеріалів досудового розслідування
  16. Стаття 334. Об'єднання і виділення матеріалів кримінального провадження
  17. Стаття 510. Об'єднання і виділення кримінальних проваджень