<<
>>

§ 1. Юридичні передумови цивільної правосуб'єктності територіальної громади та Автономної Республіки Крим

З прийняттям 26 червня 1996 року нової Конституції України у правовій системі України з'явився новий суб'єкт права, а відтак і новий суб'єкт цивільних правовідносин. Так, відповідно до ст.

140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Наведена норма, безумовно, не розкриває зміст поняття "територіальна громада", а лише узагальнено визначає її як організаційно-правову форму функціонування місцевого самоврядування.

Значно більше ознак поняття територіальної громади міститься в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. (з наступними змінами), в ст. 1 якого записано, що "територіальна громада —жителі, об'єднані постійним проживанням в межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр". Надто довільне визначення поняття територіальної громади дається у розділі 7 "Заходів щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні", затверджених Указом Президента України від 22 липня 1998 p., згідно з якими "територіальна громада — спільнота мешканців, жителів населених пунктів (сіл, селищ, міст), об'єднана загальними інтересами власного життєзабезпечення, самостійного, в межах законів, вирішення питань місцевого значення як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування".

Вищевикладене дає підстави для висновку про те, що суб'єктом або носієм функцій місцевого самоврядування є сама територіальна громада, а не утворювані нею рада, інші виконавчі органи. Згідно зі ст. 9 Закону України "Про столицю України — місто-герой Київ" від 15 січня 1999 р. у м. Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування — Київська міська рада, районні в місті ради, які є юридичними особами.

Цілком очевидно, що юридичними особами можуть бути також ради інших територіальних громад.

В українській юридичній науці поки що не сформувалося усталених поглядів щодо сутності територіальних громад у системі місцевого самоврядування, оскільки і в зарубіжній науці висловлюються щодо місцевого самоврядування різні

132думки. Найпоширенішими є державницька та громадівська теорії, модифікацією яких є теорія муніципального дуалізму1.

Державницька теорія обґрунтовує місцеве самоврядування в різних його модифікаціях як інститут реалізації певних державних функцій недержавними за своєю правовою і політичною природою суб'єктами (певної самоорганізованої частини населення відповідного адміністративно-територіального утворення) з метою децентралізації окремих елементів державної влади. Європейська хартія про місцеве самоврядування визнає за територіальними колективами право регулювати частину публічних справ, керувати нею відповідно до закону та під свою відповідальність в інтересах місцевого населення. Державницька теорія найбільш послідовно втілюється в європейських країнах, в яких утвердилося магдебурзьке право.

Громадівській теорії місцевого самоврядування притаманне визнання громад (колективних територіальних утворень) носіями самостійної публічної влади (муніципальної), не належної державі. Така теорія втілена в державотворчій практиці Сполучених Штатів Америки.

Однак обидві теорії можуть дати підстави для критики, оскільки їх ідеї не втілюються у чистому вигляді у сучасній системі місцевого самоврядування тієї чи іншої країни. Тому державницька і громадівська теорії синтезувалися у так звану теорію муніципального дуалізму, прихильники якої прагнуть досягти певного компромісу у співвідношенні державницьких та громадівських принципів. Відповідно до теорії муніципального дуалізму місцеве самоврядування має подвійну політико-правову природу, оскільки його органи здійснюють самостійно власні функції (незалежно від держави, але відповідно до закону) та функції, делеговані державою.

В українському законодавстві закріплено переважно принципи державницької теорії, а в деяких випадках — громадівської теорії.

Тому не випадково в українській юридичній науці перевага віддається державницькій теорії2.

Відповідно до ст. 2 нового ЦК України учасниками цивільних відносин, крім фізичних і юридичних осіб, є держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Таким чином, територіальна громада новим цивільним законодавством безпосередньо визнається суб'єктом (учасником) цивільних правовідносин. Звичайно, цивільна правосуб'єктність є лише складовою частиною загальної правосуб'єктності територіальних громад. Щоб таке територіальне публічне утворення набуло цивільної правоздатності та дієздатності, воно має набути, так чи інакше, певного організаційно-правового статусу. Однак цивільне законодавство цієї проблеми не розв'язує. Тому не випадково дається неоднозначне тлумачення статусу територіальної громади як суб'єкта цивільного права, яка врешті визнається авторами юридичною особою цивільного права3, хоч у новому ЦК України такої норми немає. В ньому лише зазначається, що органи місцевого самоврядування можуть

Конституційне право України. — К.: Наукова думка, 1999. —С. 632—634.

Докладніше див.: Конституційне право України. — С. 629—643.

Первомайський О. О. Окремі питання участі територіальних громад у цивільних правовідносинах // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. — 2002. — №2. — С. 69—71.

1 створювати юридичні особи публічного права. Між тим у юридичній науці зарубіжних країн державу та муніципальні утворення іменують юридичними особами публічного права або особливими суб'єктами права1. Російське законодавство не визнало муніципальні утворення юридичними особами, наділивши їх правом утворювати органи самоврядування, підприємства та установи зі статусом юридичної особи, що звичайно дає їм можливість таким чином реалізовувати власну правосуб'єктність. Однак, оскільки територіальні громади в Україні є суб'єктами цивільних правовідносин, то вони не позбавлені права безпосередньо бути їх учасниками, для чого за ними має бути у певному порядку визнано таке право.

Тому для вирішення цього питання необхідно керуватися нормами конституційного права, а також нормами про місцеве самоврядування.

Набуття колективним утворенням статусу територіальної громади певною мірою залежить від адміністративно-територіального устрою країни. За ст. 133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України становлять: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

Досить часто адміністративно-територіальні утворення — "одиниці" в соціально-економічному значенні ототожнюють з населеними пунктами. Однак у зв'язку з цим необхідно підтримати позицію представників конституційного права в тому, що не кожний населений пункт є самостійною адміністративно-територіальною одиницею, оскільки досить поширеною є практика підпорядкування кількох сільських населених пунктів юрисдикції єдиної для них територіальної громади (раніше — сільради) та органів місцевого самоврядування, які вона обирає2.

Як зазначається у ст. 6 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. При цьому територіальні громади сусідніх сіл за рішенням їх місцевих референдумів можуть об'єднуватися в одну територіальну громаду, створювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати єдиного сільського голову. Отже, в останньому випадку доказом наявності у об'єднання ознак територіальної громади має слугувати рішення місцевих референдумів. Відповідно воно є юридичною підставою виникнення у такого колективного об'єднання правосуб'єктності, у тому числі і цивільної. Однак у цьому Законі немає посилання на юридичні підстави виникнення статусу територіальної громади у первинних суб'єктів місцевого самоврядування. Очевидно тут можна керуватися, зокрема, п. 8 Прикінцевих та Перехідних положень Закону "Про місцеве самоврядування в Україні", згідно з яким облік даних про кількість і склад територіальних громад та органів місцевого самоврядування здійснює Верховна Рада України.

Наявність такої реєстрації територіальної громади підтверджує правомірність її створення та притаманність їй ознак суб'єкта права. Певним доказом правового статусу територіальної громади може бути статут територіальної громади села, селища, міста, який приймається з метою врахування особливостей здійснення місцевого самоврядування його

Див.: Гражданское й торговеє право капиталистических государств. — М., 1998. — С. 79. 2 Конституційне право України. — С. 610—612.

134представницьким органом на основі Конституції України та в межах Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" і реєструється в органах Міністерства юстиції України.

Необхідно чітко розмежовувати правосуб'єктність територіальних громад і правосуб'єктність їх органів та посадових осіб, які є складовими елементами місцевого самоврядування. Так, вся система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. На наш погляд, у цивільних правовідносинах їх первинним учасником є територіальна громада, а її органи та посадові особи, як правило, є суб'єктами здійснення правосуб'єктності територіальної громади. Більше того, суб'єктами права комунальної власності можуть бути лише територіальні громади, а не їх органи чи посадові особи.

Суб'єктом цивільних правовідносин може бути також Автономна Республіка Крим, яка є відповідно до ст. 134 Конституції України невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України вирішує питання віднесені до її відання. АРК не є ні державою, ні територіальною громадою, а вважається територіальною автономією у складі України, що врешті і зумовлює її особливий правовий статус. АРК має повноваження, які визначаються Конституцією України, Конституцією АРК та іншими законами України.

<< | >>
Источник: О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 1. 2002

Еще по теме § 1. Юридичні передумови цивільної правосуб'єктності територіальної громади та Автономної Республіки Крим:

  1. § 2. Зміст цивільної правосуб'єктності територіальних громад та Автономної Республіки Крим
  2. § 3. Реалізація цивільної дієздатності держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах
  3. Стаття 135. Автономна Республіка Крим має Конституцію Автономної Республіки Крим, яку приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим та затверджує Верховна Рада України не менш як половиною від конституційного складу Верховної Ради України.
  4. Стаття 136. Представницьким органом Автономної Республіки Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим.
  5. § 4. Відповідальність за зобов'язаннями держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад
  6. Глава 9 Участь держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах
  7. § 1. Загальні засади участі держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах
  8. Які правові форми участі держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у відносинах, що регулюються цивільним законодавством?
  9. § 2. Цивільна правоздатність держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах
  10. 2.1.4. Право власності Автономної Республіки Крим
  11. Стаття 138. До відання Автономної Республіки Крим належить:
  12. Глава 9 ТЕРИТОРІАЛЬНІ ГРОМАДИ ТА АВТОНОМНА РЕСПУБЛІКА КРИМ ЯК СУБ'ЄКТИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА
  13. § 5. Відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування або їх посадовими особами