<<
>>

§ 2. Тлумачення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Європейським судом з прав людини. Принципи тлумачення


Як справедливо зазначається, «…застосування норм залежить від правильного розуміння їхнього змісту та цілей, що досягається за допомоги тлумачення. Тлумачення – необхідний і важливий етап реалізації права.

Виконання норми неможливе без розкриття її змісту. Тлумачення в процесі реалізації норми здійснює також додаткові функції. Воно сприяє усуненню недоліків, неточностей, припущених при створенні норм права, допомагає усунути прогалини» [13, с. 15-16].

Аналіз функції тлумачення Конвенції, яка здійснюється Європейським судом, способів, принципів і підходів до розуміння Конвенції має принципове значення, оскільки конвенційні норми діють у тому вигляді, як їх було витлумачено Європейським судом [34, с. 89].

Результатом судового тлумачення положень Конвенції є система правових стандартів Європейського суду, які розкривають зміст прав і свобод людини та обов’язки держави щодо їх забезпечення.

Джерелами тлумачення Конвенції, що використовуються Європейським судом при здійсненні відповідної функції, є: загальні правила тлумачення норм права; правила тлумачення міжнародних договорів, які передбачені Віденською конвенцію про право міжнародних договорів; спеціальні принципи тлумачення, вироблені судовою практикою; норми універсальних і регіональних міжнародно-правових актів з прав людини та практика їх тлумачення відповідними міжнародними органами.

Загальними способами тлумачення Конвенції, які застосовуються Європейським судом, є мовний, логічний, систематичний та історичний.

Статті 31-33 Віденської конвенції про право міжнародних договорів визначають правила тлумачення міжнародних договорів, які мають бути дотримані при тлумаченні будь-якого міжнародного договору, у тому числі Конвенції [3]. Зокрема, договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об'єкта і цілей договору.

Контекст охоплює текст договору, включаючи преамбулу й додатки, а також будь-які угоди і документи, які стосуються договору. Поряд з контекстом враховуються: усяка наступна угода між учасниками щодо тлумачення договору або застосування його положень; наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення; будь-які відповідні норми міжнародного права, які застосовуються у відносинах між учасниками.

Додатковими засобами тлумачення, відповідно до статті 32 Віденської конвенції, є звернення до підготовчих матеріалів та до обставин укладення договору, якщо тлумачення залишає значення двояким чи неясним або призводить до результатів, які є явно абсурдними чи нерозумними.

Стаття 33 Віденської конвенції встановлює особливості тлумачення договорів, автентичність тексту яких було встановлено двома або кількома мовами: «Коли автентичність тексту договору було встановлено двома або кількома мовами, його текст кожною мовою має однакову силу, якщо договором не передбачено або учасники не домовились, що в разі розходження між цими текстами переважну силу матиме якийсь один певний текст… Передбачається, що терміни договору мають однакове значення в кожному автентичному тексті...» [3].

Застосування правил тлумачення, визначених Віденською конвенцією, мало місце, наприклад, при розгляді справи “Luedicke, Belkacem and Koç v. Germany” Європейський суд використав принцип звичайного значення слів, постановивши, що французький та англійський тексти Конвенції не суперечать один одному, відповідають предмету та меті Конвенції [55, п. 46]. Якщо автентичні тексти Конвенції мають різний зміст, Європейський суд повинен тлумачити їх таким чином, щоб, за можливості, узгодити відповідні значення згідно статті 33 Віденської конвенції. У випадку, якщо таке узгодження є неможливим (тексти різняться суттєво), вирішальним стає принцип предмета і мети договору [69, п. 23].

Серед принципів і правил тлумачення Конвенції, вироблених Європейським судом, слід назвати: принцип європейського публічного порядку; принцип тлумачення Конвенції, виходячи з її об’єкта і мети; принцип еволюційної інтерпретації; принцип ефективного тлумачення, принцип автономного тлумачення та інші [15, с.

21-33; 37, с. 83-100; 39].

Зазначимо, що рішення, які заклали принципи тлумачення Конвенції, були прийняті Європейським судом у 70-х роках минулого століття. У цей час особа ще не отримала права безпосереднього звернення до Європейського суду і кількість справ, яка потрапляла на його розгляд, була незначною; Віденська конвенція про право міжнародних договорів ще не набула чинності, однак це не завадило Європейському суду створити систему відправних принципів тлумачення Конвенції. Зокрема, це стосується справи “Cyprus v. Turkey”, яку було вирішено, виходячи з принципу європейського публічного порядку [48]; справи “Tyrer v. UK”, в якій Європейський суд аргументував, що Конвенція є “живим документом” [68]; справи “Engel and others v. Netherlands”, рішення по якій систематизувало концепцію автономного тлумачення Конвенції [49]; справа “Airy v. Ireland”, в якій Європейський суд застосував принцип ефективного тлумачення [42].

Принцип європейського публічного порядку був вироблений Європейським судом при розгляді, переважно, міждержавних справ. Його сутність зводиться до того, що при тлумаченні і застосуванні Конвенції вона розглядається не як документ, який встановлює взаємні права і обов’язки держав-учасниць, а як документ, на підставі якого створено особливий публічний порядок з абсолютними обов’язками держав-учасниць по захисту прав людини в Європі. Саме такий підхід було застосовано Європейським судом у справі “Austria v. Italy”. Держава-відповідач, Італія, стверджувала, що держава-заявник, Австрія, не може вимагати від неї виконання положень Конвенції, оскільки обставини, зазначені в скарзі, виникли до того, як Австрія приєдналася до Конвенції. Європейський суд відхилив заперечення Італії, зазначивши, що Конвенція створює не стільки суб’єктивні права держав-учасниць Конвенції, скільки об’єктивний публічний порядок, у силу якого кожна держава-учасниця Конвенції може звернутися до Європейського суду, якщо вважає, що публічний порядок було порушено [44].

У справі “Cyprus v. Turkey” держава-відповідач заперечувала юрисдикцію Європейського суду розглядати скаргу, мотивуючи це тим, що її було подано державою, яку Туреччина не визнавала. Європейський суд визнав скаргу прийнятною, оскільки, на його думку, факт невизнання однієї держави іншою не впливає на судову юрисдикцію, оскільки Конвенція встановлює гарантії публічного порядку щодо захисту прав людини на противагу суб’єктивним правам і обов’язкам держав-учасниць Конвенції [48].

У справі “Golder v. UK” Європейський суд, виходячи з принципу об’єкта і мети Конвенції, сформулював теорію прав, які маються на увазі.

По цій справі Європейський суд мав дати відповідь на питання, чи обмежуються гарантії права на справедливий судовий розгляд, передбачені частиною 1 статті 6 Конвенції, лише випадками, коли провадження вже відкрито, чи зазначені гарантії стосуються також можливості особи ініціювати судову процедуру. Отже, Європейський суд мав визначитися з тим, чи включає право на справедливий суд право на доступ до правосуддя, попри те, що останнє право безпосередньо не зазначено у тексті статті 6 Конвенції.

Держава-відповідач наполягала на тому, що право на доступ до суду не підпадає під гарантії статті 6 Конвенції, адже в іншому випадку автори Конвенції сформулювали б це право у зазначеній статті, так як вони це зробили у частині 4 статті 5 та статті 13 Конвенції. На думку уряду, тлумачення статті 6 як статті, яка передбачає право на доступ до суду, призведе до змішування понять і зробить зайвими положення частини 4 статті 5 та статті 13 Конвенції.

Європейський суд не погодився з такою позицією. Керуючись статтями 31-33 Віденської конвенції про право міжнародних договорів (попри те, що на момент розгляду справи вона не набула чинності), Європейський суд звернувся до визначення об’єкта і мети Конвенції, які були ним витлумачені, виходячи з Преамбули Конвенції, а саме положення, в якому держави-учасниці заявляють про свою віру у принцип верховенства права.

Саме забезпечення принципу верховенства права, на думку Європейського суду, вимагає, щоб кожний спір цивільно-правового характеру був предметом судового розгляду; цей принцип належить до числа загальновизнаних принципів права, що справедливо й стосовно принципу міжнародного права, і забороняє відмову в правосудді.

Далі Європейський суд робить припущення, що, якби стаття 6 передбачала гарантії виключно щодо розгляду справи, яка вже є предметом судового провадження, держави-учасниці мали б можливість «…без порушення цієї статті скасувати власні судові системи або вивести з-під судової юрисдикції окрему категорію цивільних справ, передавши їх вирішення органам, які контролюються урядом» [50].

Отже, право на справедливий, відкритий і швидкий судовий розгляд стосується провадження, що ведеться, однак це зовсім не означає, що з нього виключено право на те, щоб це провадження розпочати.

На думку Європейського суду, було б нерозумним стверджувати, що частина 1 статті 6 Конвенції, яка містить детальний опис процесуальних гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, не захищає те, що в першу чергу дає можливість ними користуватися, – право на доступ до суду. Такі характеристики судового процесу, як справедливість, публічність, динамізм, позбавляються будь-якого сенсу, якщо немає самого судового розгляду й можливості його розпочати [50].

Як бачимо, у рішенні по справі “Golder v. UK” Європейський Суд не говорить, що право на доступ до суду передбачено безпосередньо текстом статті 6 Конвенції. Натомість, Європейський суд наводить аргументацію на користь того, що це право випливає зі змісту цієї статті і є правом, як мається на увазі. Схема аргументації є такою: 1) тлумачення Конвенції має виходити з її об’єкта та мети; 2) метою Конвенції є принцип забезпечення верховенства права; 3) забезпечення принципу верховенства права неможливо без визнання права на доступ до суду; 4) це право є невід’ємним елементом статті 6 конвенції; 5) Конвенція захищає право на доступ до суду [39, c. 63].

Підходи до тлумачення Конвенції, закладені у справі “Golder v. UK”, мали принципове значення для подальшого розвитку судової практики, оскільки дозволили Європейському суду виявляти в Конвенції права, похідні від безпосередньо проголошених у її тексті (так звані права, які маються на увазі).

Принцип еволюційної (динамічної) інтерпретації виходить із того, що Конвенція – це не сукупність застиглих норм і правил, а живий документ, який постійно розвивається.

Принцип динамічного тлумачення вперше був застосований Європейським судом у справі “Tyrer v. UK”, по якій він мав дати в контексті статті 3 Конвенції правову кваліфікацію тілесних покарань, які застосувалися у школах Великої Британії [68]. Європейський суд дійшов висновку, що тілесні покарання, навіть якщо вони не суперечили стандартам, які існували на момент прийняття Конвенції, на момент розгляду справи вже не відповідали принципам і цінностям європейського суспільства. Таким чином, Європейський суд відмовився слідувати “первісним намірам” авторів Конвенції і визнав, що тілесні покарання школярів порушують статтю 3 Конвенції. У рішенні Європейський суд зазначив, що Конвенція – це «живий документ, який має тлумачитися у світлі сучасних умов» [68, п. 68].

Після справи про тілесні покарання Європейський суд доволі часто застосував динамічне тлумачення Конвенції. На підставі такого підходу він вирішив спір про права дітей, народжених поза шлюбом, спір про права гомосексуалістів тощо.

Показовим прикладом еволюційного тлумачення Конвенції є рішення у справі “Matthes v. UK”, яка стосувалася, серед іншого, питання про те, чи підпадають вибори до Європейського Парламенту під гарантії конвенційного права на вільні вибори. Зокрема, Європейський суд зазначив: «Та обставина, що Конвенція є живим документом, який має інтерпретуватися у світлі сучасних умов, знайшла однозначне підтвердження у судовій практиці… Відсутність якого-небудь органу на момент прийняття Конвенції ще не означає, що цей орган знаходиться поза сферою її дії» [41, п. 57].

Еволюційне тлумачення Конвенції не призводить до створення нових прав, тобто прав, яких немає в Конвенції. В іншому випадку це означало б не тлумачення існуючих, а створення нових положень, тобто судову правотворчість, здійснювати яку Європейський суд не має повноважень. Однак, провести розмежування між тлумаченням і правотворчістю вкрай важко, особливо у випадках, коли норма, яка роз’яснюється, викладена нечітко. Зазначимо, що Європейський суд є прихильником не революційних, а поступових змін у тлумаченні положень Конвенції, він уважно вивчає практику національних судів і національні стандарти [15, с. 25].

Тлумачення Конвенції як “живого документу” не заважає Європейському суду використовувати за необхідності інший, протилежний динамічному, підхід – історичний або оригіналістський. Його сутність полягає у тому, що визначення змісту Конвенції має виходити з визначення історичних обставин її прийняття та намірів її творців (зміст Конвенції визначають наміри її авторів).

Так, розглядаючи справу “Bancovic v. Belgium and others”, у якій Європейський суд мав оцінити в контексті статті 1 Конвенції бомбування колишньої Югославії силами НАТО, Велика судова плата відмовилася від принципу динамічної інтерпретації на користь принципу історизму. Посилаючись на статті 31-33 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, Європейський суд звернувся до аналізу документів, які відображають підготовчі дії з прийняття Конвенції (нажаль, він не пояснив, чому питання юрисдикції неможна було вирішити, виходячи з об’єкту і мети Конвенції, як, наприклад, у справі “Golder v. UK”) [45].

У справі “Bancovic v. Belgium and others” Європейський суд погодився з позицією урядів держав-відповідачів (спільна позиція була підготовлена Великою Британією) й повернувся до аргументів, які були відхилені з часів прийняття рішення по справі “Golder v. UK”: «Якби автори Конвенції мали намір поширити юрисдикцію Суду на питання, на розгляді яких наполягає заявник, вони б ухвалили інший текст Конвенції, положення якого збігалися або були подібні тим, що містяться у статті 1 Женевських конвенцій 1949 року» [45, п. 79]. На цій підставі, виходячи з історичного тлумачення Конвенції, Суд визнав скаргу неприйнятною.

З принципом еволюційного тлумачення Конвенції пов'язаний принцип ефективного тлумачення, під яким розуміється така інтерпретація тексту Конвенції, що гарантує права не теоретично, а на практиці [15, с. 31]. Вперше принцип ефективності був сформульований Європейським судом у справі “Airey v. Ireland” [42].

В основі принципу ефективності лежить ідея, що «Конвенція гарантує не теоретичні та ілюзорні права, а права, які є ефективними та мають практичне значення» [42]. Звідси – твердження, що норми Конвенції про основні права розглядаються як норми прямої дії, причому головна увага має приділятися не формі, а змісту цих прав.

Принцип ефективного тлумачення дозволяє Європейському суду визначити позитивні обов’язки держави щодо забезпечення конвенційних прав і свобод.

Як зазначає Європейський суд, «Конвенція має тлумачитися у світлі сучасних умов, вона націлена на реальний і практичний захист прав людини у тих сферах, в яких вона діє. Тому Суд… вважає, що тлумачення Конвенції може торкнутися і соціально-економічної сфери, що саме по собі не може бути аргументом проти такого тлумачення; жорсткої межі між цією сферою і змістом Конвенції не існує» [42, п. 26].

Застосування принципу ефективного тлумачення дозволило Європейському суду визнати порушення статті 6 Конвенції, зокрема, у справах, по яким заявники в силу фінансових причин не могли отримати юридичну допомогу (“Airey v. Ireland” [42]), а також у справах, по яким надана державою юридична допомога була неефективною (“Artico v. Italy”).

Важливе значення для розвитку практики Європейського суду має принцип автономного тлумачення Конвенції, відповідно до якого терміни, які вживаються в документі, мають значення, що не завжди збігається з їх значенням у національному законодавстві держав-учасниць. Засади автономістської концепції були викладені Європейською комісією в ході розгляду справи “Twenty-One Detained Persons v. Germany”. Аналізуючи конвенційні терміни “кримінальне покарання”, “цивільні права та обов’язки”, Комісія зазначила, що ці поняття «…мають розкриватися не шляхом звернення до національного законодавства держави-учасниці, а через застосування автономістського підходу, який забезпечить їх незалежну інтерпретацію, втім, з урахуванням загальних принципів права відповідної держави» [67, п. 4].

Отже, між Конвенцією і національним законодавством можуть існувати певні суперечності. Положення національного законодавства мають враховуватися при тлумаченні конвенційних понять, однак, вони не є вирішальними. Автономне тлумачення Конвенції визнає за нею семантичну самостійність – значення поняття за Конвенцією може відрізнятися від того, що це поняття має у національній правовій системі.

У справі “Engel and others v. Netherlands” Європейський суд продемонстрував різницю у розумінні поняття “кримінальне покарання” за Конвенцією і у законодавстві держави-відповідача, розвивши принцип автономного тлумачення. У справі йшлося про застосування дисциплінарної відповідальності щодо військовослужбовців, при цьому накладення дисциплінарних стягнень було здійснене без дотримання гарантій статті 6 Конвенції. Держава-відповідач наполягала на правильності своїх дій, мотивуючи це тим, що стаття 6 Конвенції стосується кримінального покарання і визначення цивільних прав та свобод і не поширюється на дисциплінарне провадження. По цій справі Європейський суд, перш за все, мав відповісти на питання: «чи припиняє стаття 6 свою дію лише тому, що компетентні органи держави-учасниці класифікують певне протиправне діяння та судове провадження щодо правопорушника як дисциплінарні, чи, навпаки, у деяких випадках вона може застосуватися незалежно від такої класифікації» [49, п. 80].

Європейський суд висловив побоювання, що визнання за державою абсолютної свободи розсуду при проведенні такої класифікації надасть державі можливість обходити певні конвенційні гарантії, наприклад, справедливий судовий розгляд або заборону зворотної дії кримінального закону, здійснюючи переслідування не на кримінальному, а на дисциплінарному рівні. Подібне розширення повноважень держави може призвести до наслідків, несумісних із цілями та задачами Конвенції [49, п. 81].

З часів розгляду справи “Engel and others v. Netherlands” Європейський суд розвив автономістській підхід, перетворивши його на доктринальний принцип тлумачення Конвенції. Це дозволило Європейському суду надати “самостійного” змісту таким поняттям, як: “цивільні права і обов’язки”, “власність”, “об’єднання”, “свідок”, “службовець”, “житло” тощо.

Слід зазначити, що тлумачення Конвенції має значення не лише для розгляду окремої справи, але й впливає на подальшу судову практику. Попри те, що Європейський суд, як це зазначається у справі “Cossey v. UK”, може за наявності відповідних причин відходити від прийнятого рішення, він звичайно слідує своїм прецедентам, оскільки вважає це необхідною умовою для передбачуваного і систематичного судочинства [47]. Такий збалансований підхід спрямований на те, щоб діяльність Європейського суду не лише ґрунтувалася на положеннях Конвенції, але й відображала зміни, які відбуваються в європейських країнах.

<< | >>
Источник: Червяцова А. О.. Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини. 2011

Еще по теме § 2. Тлумачення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Європейським судом з прав людини. Принципи тлумачення:

  1. Червяцова А. О.. Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини, 2011
  2. Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Обов’язки держави-учасниці
  3. З А К О Н У К Р А Ї Н И Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції
  4. ЄВРОПЕЙСЬКА КОНВЕНЦІЯ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ І ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД
  5. Протокол № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
  6. Протокол № 14-bis до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
  7. Протокол № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
  8. Протокол № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї
  9. Перший протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
  10. Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод
  11. Протокол № 6 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який стосується скасування смертної кари
  12. § 1. Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: історія прийняття та подальший розвиток