<<
>>

Суб'єкти зобов'язань з відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки.

Зобов'язаною стороною у відносинах з відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, є організації та громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення (ст.
450 ЦК УРСР). Зазначені організації та громадяни на практиці і в літературі називаються володільцями джерел підвищеної небезпеки. В постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. (п. 4) дано приблизний перелік володільців джерел підвищеної небезпеки, до яких, зокрема, належать:

1) власники джерел підвищеної небезпеки (кооперативи, акціонерні товариства, громадяни тощо);

2) організації, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на праві повного господарського відання або на праві оперативного управління (державні підприємства та установи);

3) організації та громадяни, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на підставі відповідних договорів (договору оренди, підряду);

4) громадяни, які мають доручення на керування транспортним засобом;

5) організації, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на підставі адміністративного акта про передачу їх у тимчасове користування.

Звичайно, вказівки п. 4 зазначеної постанови не вичерпують усіх випадків розв'язання питань про суб'єкта відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Так, у судовій практиці вирішуються питання про суб'єкта відповідальності, якщо джерело підвищеної небезпеки — автомашина — є об'єктом спільної власності. Судова практика виходить з того, що суб'єктом відповідальності у зазначених випадках є той з учасників спільної власності, наприклад, один з подружжя, який експлуатував автомашину у момент заподіяння шкоди. Нерідко судова практика розв'язує питання про суб'єкта відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо його заподіянню сприяла неправомірна, винна поведінка третьої особи. Так, Верховний Суд України вважає, що ст.

450 ЦК УРСР не передбачає звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від відповідальності і в тих випадках, коли заподіянню шкоди сприяла неправомірна винна поведінка третьої особи. Отже, суб'єктом відповідальності перед потерпілим є володілець джерела підвищеної небезпеки. Останній має право пред'явити регресний позов до винної третьої особи. При заподіянні шкоди здоров'ю громадян внаслідок взаємодії (зіткнення) джерел підвищеної небезпеки їх володільці відповідають перед потерпілими солідарне, тобто несуть солідарну відповідальність. Питання про відповідальність за шкоду, заподіяну при цьому самим джерелам підвищеної небезпеки, вирішується за ст. 440 ЦК УРСР, і судам необхідно виходити з того, що між собою володільці відповідають за принципом вини, а саме:

1) шкода, заподіяна одному з володільців з вини іншого, відшкодовується винним;

2) за наявності вини лише володільця, якому заподіяна шкода, вона йому не відшкодовується;

3) за наявності вини обох володільців розмір відшкодування визначається відповідно до ступеня вини кожного;

4) за відсутності вини володільців джерел підвищеної небезпеки у взаємному заподіянні шкоди незалежно від її розміру жоден не має права на відшкодування.

Зазначені положення поширюються на наземні транспортні засоби. Якщо шкода заподіяна взаємодіями (зіткненням) морських або повітряних суден, підстави відповідальності за заподіяну шкоду передбачені відповідними статтями Кодексу торговельного мореплавства та Повітряного кодексу України.

Володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну ним, якщо доведе, що володіння джерелом було втрачено не з його вини, а в результаті протиправних дій інших осіб, наприклад внаслідок угону транспортного засобу. В подібних випадках до відповідальності за ст. 450 ЦК УРСР притягаються особи, які фактично володіли джерелом підвищеної небезпеки в момент заподіяння шкоди. Коли володіння джерелом підвищеної небезпеки було втрачено не тільки в результаті протиправних дій інших осіб, а й з вини самого володільця, тоді відповідальність за заподіяну шкоду може бути покладено як на особу, що протиправне заволоділа джерелом підвищеної небезпеки, так і на його володільця відповідно до ступеня вини кожного з них.

Відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки може настати, зокрема, якщо з його вини не було забезпечено належної охорони джерела підвищеної небезпеки.

Не є володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка експлуатує джерело підвищеної небезпеки внаслідок трудових відносин з володільцем цього джерела, зокрема шофер, машиніст, оператор та ін. Зазначені положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. набувають важливого значення для судової практики, оскільки дають відповіді на запитання, що виникають у судовій практиці і відносно яких у чинному законодавстві немає відповідних правових норм.

Новий ЦК України (ст. 1206) заповнив програлину в чинному законодавстві стосовно осіб, відповідальних за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки. В ньому закріплений багаторічний досвід судової практики, збережений термін "володілець джерела підвищеної небезпеки", розроблений і введений в практичний оборот суддями.

Визначення володільця джерела підвищеної небезпеки і правові підстави його експлуатації сформульовані в такій нормі: "Юридична чи фізична особа, якій належить джерело підвищеної небезпеки на певній правовій основі і яка здійснює його експлуатацію (володіння, користування, зберігання, транспортування тощо), визнається володільцем джерела підвищеної небезпеки і несе перед потерпілим відповідальність за завдану шкоду" (ст. 1206 ЦК України). В зазначеній нормі до правових підстав експлуатації джерел підвищеної небезпеки віднесено: право власності (право спільної власності), договір оренди, підряду, довіреність на управління транспортним засобом, адміністративний акт та інші правові підстави.

Вперше у ЦК України (п. З ст. 1206) особою, відповідальною за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, також визнається особа яка самочинно (протиправне і винно) заволоділа джерелом підвищеної небезпеки. Ця норма, як і попередні, є результатом врахування досвіду судової практики.

Останніми роками склалася судова практика з відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії (зіткнення) двох і більше джерел підвищеної небезпеки

(автомашин).

В новому ЦК України (ст. 1207) відтворена зазначена практика у вигляді нормативної новели: "1. Шкода, завдана внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки як самим джерелом підвищеної небезпеки, так і їх володільцями, відшкодовується на загальних підставах, тобто лише за умови винного завдання шкоди: 1) шкода, завдана одному з володільців з вини іншого, відшкодовується винним; 2) за наявності вини лише володільця, якому завдано шкоди, її йому не відшкодовують; 3) за наявності вини обох володільців розмір відшкодування визначається відповідно до ступеня вини кожного; 4) за відсутності вини володільців джерел підвищеної небезпеки у взаємному завданні шкоди (незалежно від її розміру) жоден з них не має права на відшкодування.

2. В разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки третім особами володільці, які спільно завдали шкоди, несуть перед потерпілими солідарну відповідальність незалежно від вини".

<< | >>
Источник: О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 2. 2002

Еще по теме Суб'єкти зобов'язань з відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки.:

  1. § 9. Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки
  2. Обставини, що звільняють володільця джерела підвищеної небезпеки від відповідальності з відшкодування шкоди.
  3. Система зобов'язань з відшкодування шкоди.
  4. Підстави відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки
  5. § 8. Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки
  6. Поняття та види джерел підвищеної небезпеки
  7. Які особливості відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки?
  8. Умови виникнення зобов'язань з відшкодування моральної шкоди
  9. Особливості відшкодування шкоди, заподіяної природному середовищу.
  10. § 3. Відшкодування шкоди, завданої внаслідок неусунення небезпеки (загрози) життю, здоров'ю та майну
  11. Які особливості відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними діями правоохоронних органів і суду?
  12. § 1. Поняття та елементи зобов'язань, що виникають зі створення небезпеки
  13. 9. Порядок звернення до суду з вимогою відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю
  14. 4. В яких випадках діяльність правоохоронних та судових органів є незаконною і відповідно буде підставою для відшкодування заподіяної шкоди?
  15. 7. Порядок повідомлення громадянину про право на відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органів дізнання, слідчим, прокурором або судом
  16. Які є види зобов'язань за завдання шкоди?
  17. Суб'єкти зобов'язання
  18. ГЛАВА 29. ЗОБОВ'ЯЗАННЯ З ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ