<<
>>

Право на обов'язкову частку в спадщині.

Свобода заповідальних розпоряджень обмежується в інтересах неповнолітніх і непрацездатних дітей спадкодавця (у тому числі усиновлених), непрацездатних дружини, батьків (усиновителів) та утриманців померлого.

Як зазначалося вище, за новим ЦК України не передбачено особливого режиму для хатнього майна і при спадкуванні за законом.

Це обмеження полягає у тому, що неповнолітні (які не досягли 18 років) або непрацездатні діти спадкодавця (у тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) та утриманці померлого (у віці до 16 років, а ті, що навчаються, — до 18 років та після 55 років — жінки і після 60 років — чоловіки, так само й інваліди 1, 2 та 3-ї груп) успадковують незалежно від змісту заповіту не менше 2/3 частки, яка б належала кожному з них при спадкуванні за законом (ст.

535 ЦК УРСР).

Цю частку, на яку за всіх обставин мають право зазначені спадкоємці, називають обов'язковою часткою. Якщо заповідач позбавить обов'язкової частки своїх неповнолітніх чи непрацездатних дітей або інших непрацездатних спадкоємців (з числа вищезгаданих), то заповіт у цій частині буде недійсним.

Наприклад, у Н. на момент відкриття спадщини була працездатна дружина, дорослий працездатний син та двоє неповнолітніх дітей. За заповітом Н. усе своє майно заповідав брату і цим усунув від спадкування дружину та дітей, у тому числі неповнолітніх. Такий заповіт буде визнано частково недійсним. У цьому випадку майно буде поділено таким чином: кожний з неповнолітніх дітей одержить по 1/6 частині спадкового майна (оскільки кожний з них при спадкуванні за законом мав би право одержати 1 /4 спадщини, а їх обов'язкова частка дорівнює 2/3 від цієї частини), а решта майна перейде до брата померлого відповідно до заповіту.

Наведений перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку, є вичерпним. Спадкоємці інших черг не мають права на обов'язкову частку при спадкуванні за заповітом.

Отже, якщо громадянин складе заповіт на користь сторонньої особи, а на момент відкриття спадщини виявиться, що у спадкодавця є непрацездатна сестра, то все майно перейде до спадкоємця за заповітом (у даному разі — до сторонньої особи), оскільки сестра як спадкоємець другої черги за законом права на обов'язкову частку не має.

Не мають права на обов'язкову частку також онуки та правнуки спадкодавця, у тому числі і за умови, коли вони неповнолітні або непрацездатні.

Враховуючи те, що в ст. 535 ЦК УРСР та в ст. 1260 ЦК України дається вичерпний перелік спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку, де онуки і правнуки не передбачені, визнання за останніми права на цю частку було б порушенням закону.

Зрозуміло це не стосується непрацездатних онуків та правнуків, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. Але в цьому випадку вони мають право на обов'язкову частку не як онуки та правнуки, а як утриманці померлого згідно зі ст. 535 ЦК УРСР.

З цього приводу в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами України справ про спадкування" від 24 червня 1983 р. № 4 зі змінами та доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. № 13 та від 25 травня 1998 р. № 15, зазначається, що "при вирішенні спорів про право на обов'язкову частку в спадщині судам необхідно виходити з того, що згідно зі ст. 535 ЦК УРСР право на таку частку за іншими, крім неповнолітніх та непрацездатних дітей спадкодавця (включаючи усиновлених), непрацездатної дружини, батьків (усиновителів), особами, у тому числі онуками і правнуками, може бути визнано лише в разі, коли вони, будучи непрацездатними, перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті".

Новим ЦК України внесені істотні зміни у порядок спадкування обов'язкової частки. Змінилося коло осіб, що мають право на обов'язкову частку. Згідно зі ст. 1260 ЦК України право на обов'язкову частку мають неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, його непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки.

Отже, непрацездатні утриманці за новим ЦК України права на обов'язкову частку не мають.

Крім того, змінився і розмір цієї обов'язкової частки: замість 2/3, вона дорівнює 1/2 частки, яку мав би право одержати спадкоємець при спадкуванні за законом.

У ст. 535 ЦК УРСР зазначено, що "при визначенні розміру обов'язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку".

Ця норма привернула до себе увагу цивілістів буквально з моменту прийняття ЦК УРСР. Висловлювалися різні думки з приводу її змісту.

Так, спірним у літературі і практиці є питання про те, чи завжди, чи за всіх обставин при визначенні розміру обов'язкової частки має враховуватися вартість предметів домашньої обстановки і вжитку.

На це питання одні юристи відповідали позитивно1, інші — негативно2. На наш погляд, правильною є друга точка зору.

Питання про те, чи слід враховувати вартість предметів домашньої обстановки і вжитку при визначенні розміру обов'язкової частки, має вирішуватися залежно від того, чи мав би спадкоємець, який претендує на обов'язкову частку, право на одержання предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку при спадкуванні за законом. Отже, вирішення зазначеного питання по суті залежить від того, чи проживав цей спадкоємець спільно зі спадкодавцем не менше одного року до його смерті, чи ні, а також, чи проживав хтось з числа спадкоємців за законом спільно зі спадкодавцем.

Так, коли спадкоємець, який претендує на обов'язкову спадкову частку, проживав спільно зі спадкодавцем не менше одного року до його смерті, то при визначенні розміру цієї частки слід враховувати і вартість предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку, оскільки на їх одержання цей спадкоємець мав би право і при спадкуванні за законом. Обов'язкова ж частка не може бути меншою ніж 2/3 того, що одержав би спадкоємець при спадкуванні за законом.

Коли спадкоємець не проживав спільно зі спадкодавцем (чи проживав спільно менше року), але при цьому спільно зі спадкодавцем не проживав також ніхто з інших спадкоємців за законом, то і в цьому випадку при визначенні розміру обов'язкової частки слід враховувати вартість предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку.

При зазначених обставинах все майно (у тому числі і ці предмети) при спадкуванні за законом мало б бути поділене між спадкоємцями, які проживали окремо. Отже, на одержання цих предметів мав би право і спадкоємець, який претендує на обов'язкову частку.

Степанова А. Практика применения Основ гражданского законодательства по вопросам наследования / Советская юстиция. — 1963. — № 11. — С. 11.

Гордон М. В. Обов'язкова частка при спадкоємстві // Радянське право. — 1963. — № 3. — С. 72—73;

Яроштська Л. Я. Обов'язкова частка в спадковому майні // Радянське право. — 1963. - № 4. - С. 99.

Коли ж спадкоємець, який має право на обов'язкову частку, не проживав спільно зі спадкодавцем, але серед інших спадкоємців за законом є такі, що проживали спільно з останнім не менше одного року до його смерті, при визначенні розміру обов'язкової частки не слід враховувати вартість предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку.

Наприклад, громадянин проживав спільно з дружиною, непрацездатний син проживав окремо. Все своє майно громадянин заповідав дружині. При визначенні обов'язкової частки сина за таких обставин не слід враховувати вартість предметів домашньої обстановки та вжитку, оскільки ця частка дорівнює 2/3 того, що одержав би син при спадкуванні за законом, а в даному прикладі при спадкуванні за законом всі предмети домашньої обстановки і вжитку відповідно до ст. 533 ЦК УРСР одержала б дружина. Син як спадкоємець, що проживав окремо, при спадкуванні за законом не мав би права на ці предмети.

Таким чином, правило ст. 535 ЦК УРСР про те, що при визначенні розміру обов'язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку, стосується лише тих спадкоємців (що претендували на обов'язкову частку), які мали б право на одержання цих предметів при спадкуванні за законом.

У практиці діяльності нотаріальних контор часто постає питання, чи слід враховувати суму вкладу в Ощадному чи іншому банку при визначенні розміру обов'язкової частки.

Пленум Верховного Суду України зазначає, що "згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність" (статті 38 і 46) положення про заповідальне розпорядження застосовується при здійсненні ощадної справи як Ощадним банком України, так і іншими комерційними банками"1.

Законодавством встановлено особливі правила щодо розпорядження вкладами в банках. Вкладник може безпосередньо цим установам зробити розпорядження щодо вкладу. Він може також у заповіті зазначити тих осіб, яким слід видати вклад у разі його (вкладника) смерті. Цими особами можуть бути як громадяни, що входять до кола спадкоємців за законом, так і ті, що не є спадкоємцями за законом. Таке розпорядження може бути зроблено так само на користь держави, державних, громадських та кооперативних організацій.

Розпорядження на користь будь-якої особи про видачу вкладу буде повністю дійсним, незважаючи на наявність неповнолітніх і непрацездатних дітей та інших непрацездатних спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку на момент відкриття спадщини.

Якщо вкладник зробив розпорядження щодо вкладу (безпосередньо банку або в заповіті), то вклад не включається до складу спадкового майна, і при визначенні розміру обов'язкової частки вартість вкладу не враховується. Інакше вирішується це питання в новому ЦК України. Так, у ст. 1247 цього кодексу зазначено: "Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним". Тобто незалежно від того, чи розпорядження вкладом зроблено в заповіті чи безпосередньо банку — вклад входить до складу спадкового майна спадкодавця і на нього поширюються загальні правила спадкування,

1 Верховний Суд України. Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995—1998). Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ / Відп. ред. П. І. Шевчук. -С. 191-192.

передбачені в цьому кодексі. Отже при визначенні розміру обов'язкової частки необхідно враховувати і вартість вкладу.

Якщо ж громадянин не зробив розпорядження щодо вкладу, тоді у разі його смерті вклад переходить до спадкоємців на загальних підставах. Отже, у цьому випадку при визначенні розміру обов'язкової частки слід врахувати і суму вкладу.

Вклад включається до спадкового майна і спадкується на загальних підставах також у випадку, коли особа, на користь якої зроблено заповіт на вклад, померла раніше від спадкодавця (п. 12 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 р.)

<< | >>
Источник: О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 2. 2002

Еще по теме Право на обов'язкову частку в спадщині.:

  1. У чому полягає право на обов'язкову частку в спадщині?
  2. Стаття 53. Кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в
  3. § 4. Зобов'язання з обов'язкового страхування
  4. Стаття 52. Обов'язкова участь захисника
  5. Стаття 145. Обов'язкове призначення експертизи
  6. РОЗДІЛ II. АДМІНІСТРУВАННЯ ПОДАТКІВ, ЗБОРІВ (ОБОВ'ЯЗКОВИХ ПЛАТЕЖІВ)
  7. Які категорії громадян підлягають обов'язковому особистому страхуванню?
  8. Які особливості обов'язкового особистого страхування пасажирів?
  9. Принцип обов’язкового співробітництва держав
  10. Глава 11. РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ОБОВ'ЯЗКОВУ ГОСПІТАЛІЗАЦІЮ ДО ПРОТИТУБЕРКУЛЬОЗНОГО ЗАКЛАДУ
  11. Стаття Обов'язкова сила рішень і їх виконання
  12. Стаття 186/7. Недоставляння або порушення строку доставляння обов'язкового безоплатного примірника документів
  13. У чому полягає переважне право купівлі частки у спільній частковій власності?
  14. Стаття 212. Ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів)
  15. Стаття 67. Право на розпоряджання часткою у майні, що с об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
  16. Стаття 163/3. Неподання або несвоєчасне подання платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків та зборів (обов'язкових платежів)