<<
>>

§ 4. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис)

Емфітевзисом є довгострокове, відчужуване та успадковуване речове право на чуже майно, яке полягає у наданні особі права володіння і користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб з метою отримання плодів та доходів від неї

3 обов'язком ефективно її використовувати відповідно до цільового призначення.

Суб'єктами емфітевзису є власник земельної ділянки і особа, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (землекористувач, емфітевта).

Стороною відносин емфітевзису не може бути особа, якій земельна ділянка надана на умовах постійного користування чи на умовах оренди.

Об'єктом емфітевтичного права є користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, що знаходиться у приватній, комунальній або державній власності. До земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя — рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги, а також несільськогосподарські угіддя (ст. 22 ЗК), Таке користування має обмежений характер, оскільки власник передає емфітевті право володіння та право цільового користування земельною ділянкою, зберігаючи за собою право розпорядження нею. Сторони можуть звузити межі цільового використання земельної ділянки (наприклад, зазначивши, що вона має використовуватися під ріллю або багаторічні насадження тощо).

Підставою встановлення емфітевзису є договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір про емфітевзис). За договором про емфітевзис власник земельної ділянки платно чи безоплатно передає іншій особі право користування земельною ділянкою, зберігаючи щодо неї право власності. Договір про встановлення емфітевзису формально є консенсуальним, оскільки для виникнення емфітевтичного права не вимагається передача земельної ділянки. Разом з тим, реалізувати це право раніше, ніж будуть установлені межі ділянки на місцевості, неможливо, оскільки до цього приступати до використання земельної ділянки забороняється законом (ст.

125 ЗК). Отже маємо ситуацію, подібну до тієї, що має місце при переході права власності за договором: момент укладення договору і перехід речового права не співпадають у часі (ст. 334 ЦК).

Емфітевзис може бути переданий іншій особі на підставі договору між попереднім та наступним землекористувачем або на підставі спадкування (ч. 2 ст. 407 ЦК). Зокрема, емфітевтичне прано "може бути предметом договору купівлі-продажу, дарування, міни, в тому числі предметом застави, а також може передаватися будь-яким іншим не забороненим законом способом іншій фізичній або юридичній особі. При відчуженні емфітевзису йдеться не про передачу права власності на земельну ділянку, а виключно про відчуження права користування нею.

Строк договору про емфітевзис встановлюється за домовленістю його сторонами. При цьому власник ділянки та емфітевта можуть укласти такий договір на визначений або на невизначений строк. Якщо договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб укладено на невизначений строк, кожна зі сторін може відмовитися від договору, по- ¦ рс.иївши про це другу сторону не менш як за 1 рік (ст. 408 ЦК), і іинередження про відмову від договору є правочином, тому його МІСІ та форма визначаються загальними правилами щодо право- міпів, встановленими главою 16 ЦК.

Власник земельної ділянки мас право:

- вимагати від землекористувача використання ділянки за приз- II-пенням, встановленим у договорі. При цьому в самому договорі маї бути враховане цільове призначення ділянки (ст. 409 ЦК);

— на одержання плати за користування ділянкою. Плата за користування, що підлягає сплаті землекористувачем власникові землі, не охоплює інші обов'язкові платежі, які встановлюються окремим ¦аконом (ч. 2 ст. 410 ЦК). ЦК не встановлює розміри плати за корис- іунання, її форми, умови, порядок та строки виплати: ці питання вирішуються на розсуд сторін та мають бути закріплені в договорі про емфітевзис;

— на переважне перед іншими особами придбання права корис- д пання земельною ділянкою в разі продажу цього права іншій особі М 2 ст.

411 ЦК);

- на одержання відсотків від ціни продажу емфітевзису іншій особі — так званої "л ауле ми" (ч. 5 ст. 411 ЦК).

Власник земельної ділянки зобов'язаний:

— надати земельну ділянку у користування.

— не перешкоджати землекористувачеві у здійсненні його прав.

Навіть у разі порушення емфітевтою умов здійснення права користування, власник не має права самочинно перешкоджати йому в учиненні таких дій, а мусить звернутися до суду. Проти порушений власником його прав землекористувач захищений усіма тими іасобами захисту, що й власник майна (ст. 396 ЦК).

Землекористувач має право:

— користуватися земельною ділянкою в повному обсязі відповідно до договору та утримувати її за собою (ч. 1 ст. 410 ЦК);

— набувати право власності на плоди і доходи від експлуатації наданої у користування ділянки. Це право випливає з права користування земельною ділянкою для власних потреб;

— відчужувати право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, якщо інше не встановлено законом (ст. 411 ЦК).

Слід зазначити, що остання правомочність землекористувача у деяких випадках супроводжується істотними обмеженнями, встановленими на користь власника землі. Зокрема, у разі продажу права користування земельною ділянкою, власник цієї земельної ділянки має переважне перед іншими особами право на його придбання, за ціною, що оголошена для продажу, та на інших рівних умовах. Для забезпечення цього права землевласника реалізація емфітевзису шляхом продажу супроводжується ускладненою процедурою. Продавець емфітевзису зобов'язаний письмово повідомити власника земельної ділянки, наданої в користування, про намір продати свої право користування сторонній особі із зазначенням ціни, оголошеної для продажу, та інших умов продажу. Власник, який протягом одного місяця письмово заявить про свій намір викупити емфітевзис, зобов'язаний купити його за ціною та на умовах, оголошених для продажу. Якщо власник землі відмовиться від реалізації свого переважного права на купівлю емфітевзису, або не повідомить письмово про згоду на купівлю, або надішле згоду про можливу купівлю за іншою ціною, землекористувач вправі продати своє право будь-якій особі, але на умовах, попередньо оголошених для продажу.

Якщо власник ділянки, давши згоду на купівлю емфітевзису, згодом відмовиться від свого наміру, землекористувач може вимагати від нього відшкодування шкоди, завданої такою відмовою (ст.ст. 22, 23 ЦК).

У разі продажу землекористувачем емфітевзису з порушенням права власника на переважну купівлю, останній може протягом і року звернутися до суду з позовом про переведення на нього прав та обов'язків набувача права з унесенням на депозитний рахунок суду грошової суми, яку за договором має сплатити покупець емфітевзису (ст. 362, ч. 4 ст. 411 ЦК).

Землекористувач зобов'язаний:

— вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом. Плата за користування, яка виплачується власникові ділянки, не включає інші платежі, які підлягають сплаті землекористувачем відповідно до положень закону. Зазначена плата за користування не охоплює обов'язок користувача сплатити власникові землі лаудемію (ч. 5 ст. 411 ЦК);

— ефективно використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення;

— підвищувати родючість земельної ділянки, застосовувати природоохоронні технології виробництва, утримуватися від дій, які можуть призвести до погіршення екологічної ситуації;

— повідомляти власника землі про намір продати право користування земельною ділянкою.

Емфітевзис припиняється у разі:

1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача. У цьому випадку суб'єкти права власності і речового права на чужу річ співпадають, а, відтак, діє правило про перевагу більш повного права, тобто, права власності;

2) спливу строку, на який було надано емфітевзис, якщо строк було зазначено в договорі про встановлення цього права. У ЦК не встановлений обов'язок власника ділянки подовжити на вимогу землекористувача строк дії емфітевзису. Такий обов'язок може бути закріплений у договорі про встановлення емфітевзису. В разі досягнення сторонами домовленості про подовження строку, відбувається встановлення нового емфітевзису;

3) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю. У цьому випадку йдеться про викуп саме земельної ділянки, а не права користування нею (ст. 350 ЦК); 4) знищення земельної ділянки або такого її пошкодження, що виключає можливість використання для задоволення сільськогосподарських потреб;

5) визнання недійсним правочину, що є підставою встановлення

емфітевзису;

6) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням (п. "а" ст. 143 ЗК);

7) домовленості власника ділянки та землекористувача про припинення емфітевзису. Така домовленість має вчинятися у такій самій формі, як і договір про встановлення емфітевзису.

За рішенням суду емфітевзис може бути припинений також в інших випадках, встановлених законом (ст. 412 ЦК).

<< | >>
Источник: Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. Цивільне право України. Підручник.. 2007

Еще по теме § 4. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис):

  1. § 4. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис)
  2. Що таке право користування чужою земельно ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій)?
  3. § 5. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіций)
  4. § 5. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій)
  5. § 5. Підстави, порядок виникнення та припинення права власності та права користування земельними ділянками
  6. § 2. Право на присадибну земельну ділянку, умови й порядок її надання
  7. Стаття 53/5 . Порушення строку видачі державного акта на право власності на земельну ділянку
  8. Стаття 272. Ставки податку за земельні ділянки сільськогосподарських угідь (незалежно від місцезнаходження)
  9. 4.1. Особливості права власності на землю (земельну ділянку)
  10. Стаття 279. Ставка податку за земельні ділянки, передані у власність або надані в користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено
  11. Права та обов'язки власника земельної ділянки, наданої для забудови
  12. Статья 57. Возмещение убытков при изъятии земельных участков для государственных или муниципальных нужд, ухудшении качества земель, временном занятии земельных участков, ограничении прав собственников земельных участков, землепользователей, землевладельцев и арендаторов земельных участков
  13. § 3. Право постоянного (бессрочного) пользования земельным участком. Право пожизненного наследуемого владения земельным участком
  14. § 3. Право обмеженого користування чужим майном (сервітут)
  15. Що означає право обмеженого користування чужими речами (сервітути)?
  16. Стаття 66. Право подружжя на визначення порядку користування майном
  17. Стаття 338. Особливості справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин
  18. Стаття 263. Плата за користування надрами для видобування корисних копалин
  19. § 3. Условия и порядок предоставления земельных участков для создания крестьянского хозяйства. Условия наделения земельными участками лиц, выходящих из сельскохозяйственных коммерческих организаций для организации крестьянских (фермерских) хозяйств