<<
>>

§ 4. Порядок виконання рішень Європейського суду з прав людини

Рішення по суті справи приймаються судовими палатами або Великою Палатою. Разом із тим, кожен суддя, який брав участь у справі, може викласти свою особливу думку, якщо він не підтримує рішення більшості.

Особлива думка не має юридичної сили, проте вона має значення для розвитку судової практики й подолання судового прецеденту, оскільки з часом думка меншості може стати думкою більшості.

Стаття 43 Конвенції передбачає можливість перегляду рішень, прийнятих судовими палатами: «Упродовж трьох місяців від дати ухвалення рішення палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках, звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати». Відповідно, рішення, прийняте судовою палатою, набуваю чинності по закінченню трьохмісячного терміну, наданого для його оскарження, або раніше, якщо сторони зробили заяву про відмову направити рішення на перегляд до Великої палати, або якщо заяву про перегляд було відхилено.

Остаточні рішення Європейського суду мають обов’язкову для держав-учасниць силу і підлягають виконанню. Як зазначається у статті 46 Конвенції, «Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами» [5].

Стаття 41 Конвенції надає Європейському суду повноваження визначити справедливу сатисфакцію потерпілій стороні у випадку встановлення факту порушення прав і свобод, проголошених Конвенцією або додатковими протоколами: «Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову сатисфакцію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».

Зазначене положення не є однозначним й може створити враження, що виконання рішення Європейського суду обмежується лише виплатою компенсації потерпілій стороні. Натомість, виконання рішення Європейського суду, крім компенсації, передбачає здійснення державою низки заходів як індивідуальних, так і загальних, політичного, законодавчого, організаційного характеру, спрямованих на припинення порушення, усунення його наслідків й попередження можливості подібних порушень у майбутньому.

Сплата компенсації не звільняє державу від виконання обов’язків за Конвенцією, оскільки компенсація має на меті лише відшкодування потерпілій особі заподіяної шкоди.

Зазначений принцип Європейський суд підтвердив у справі “Scozzari and Giunta v. Italy” [64].

Справедлива компенсація, яку сплачує держава, не означає покарання за порушення Конвенції. Навіть відсотки, які присуджуються Європейським судом за невчасну виплату відшкодування (держава має це зробити протягом трьох місяців з моменту набуття рішенням чинності), не переслідують покарання держави, а спрямовані на збереження реальної вартості суми компенсації.

Попри широкі повноваження Європейський суд не може скасувати неправомірні рішення, прийняті на національному рівні або втручатися у розгляд справ, що здійснюється національними судами. Він може лише констатувати порушення Конвенції і присудити, у разі необхідності, виплату справедливої компенсації. Однак, його рішення мають прецедентний характер. Це означає, що держави-учасниці мають бути зацікавлені у виправленні ситуації, яка порушує конвенційні права і свободи, оскільки в іншому випадку Європейський суд констатуватиме порушення Конвенції кожного разу при подальшому розгляді аналогійних справ.

Рішення Європейського суду є обов’язковими. Це випливає як безпосередньо з тексту Конвенції, так і з фундаментального принципу міжнародного права pacta sund servanda. Разом із тим, ці рішення іноді кваліфікуються як декларативні, у тому значенні, що вони обмежуються декларацією порушення Конвенції і не визначають конкретних заходів індивідуального і загального характеру, крім виплати компенсації. Держава-учасниця є вільною у виборі заходів, спрямованих на виконання судових рішень й обов’язків за Конвенцією, за умови, що ці заходи є ефективними й відповідають висновкам, які містяться у рішеннях Європейського суду.

Нагляд за виконанням рішень Європейського суду відповідно до частини 2 статті 46 Конвенції здійснює Комітет Міністрів Ради Європи (далі Комітет Міністрів). Слід зазначити, що Комітет Міністрів є виконавчим органом цієї впливової європейської організації і як такий він вирішує низку питань, пов’язаних з діяльністю РЄ – політичні, фінансові, організаційні тощо.

Функція забезпечення виконання рішень Європейського суду є окремим напрямком діяльності Комітету Міністрів.

Кожні два місяці (шість разів на рік) Комітет Міністрів проводить засідання з питань виконання державами-учасницями рішень Європейського суду (засідання DH). З моменту набуття чинності судовим рішенням воно вноситься до порядку денного найближчого засідання DH Комітету Міністрів. Питання щодо виконання рішення Європейського суду розглядається періодично з інтервалом, як правило, не більше 6 місяців доти, доки Комітет Міністрів не визнає рішення виконаним і не закриє справу прийняттям відповідного резолюції.

Комітет Міністрів має повноваження приймати, так звані, попередні резолюції, які відображають його позицію з приводжу питань, пов’язаних з ходом виконання рішень (Interim Resolutions).

Попри те, що засідання Комітету Міністрів є закритими, заявник має можливість поінформувати його про хід виконання судового рішення державою, надіславши до нього скаргу, зокрема, у випадку відмови держави сплатити компенсацію або вжити інші заходи індивідуального характеру.

Як правило, рішення Європейського суду щодо виплати компенсації виконуються державами вчасно. Протягом усього часу існування європейського правозахисного механізму було лише кілька випадків, коли держава намагалася уникнути виконання цього обов’язку. Зокрема, це стосується справи “Stran Greek Refineries v. Greece” [66] та справи “Loizidou v. Turkey” [54].

У справі “Stran Greek Refineries v. Greece” неможливість виплати компенсації мотивувалася її розміром (відповідно до судового рішення Греція мала сплатити компенсацію, яка перевищувала 30 мільйонів доларів). Через півроку після того, як рішення набуло чинності, Комітет Міністрів відреагував на бездіяльність грецької влади, прийнявши резолюцію, в якій категорично вимагав від Греції термінового виконання судового рішення і виплати компенсації у повному розмірі. Це був перший випадок, коли Комітет Міністрів публічно застосував жорсткий засіб політичного тиску (на відміну від конфіденційної процедури) з метою забезпечення виконання судового рішення. Кількома місяцями пізніше Греція виплатила компенсацію.

Показово, що судове рішення не передбачало сплати відсотків за несвоєчасне виконання, однак Комітет Міністрів проконтролював, щоб розмір присудженої компенсації було збільшено з метою відшкодування втрати реальної вартості присудженої компенсації, спричиненої дворічною затримкою з виплатою.

У справі “Loizidou v. Turkey” відмова держави виконати рішення Європейського суду і сплатити компенсацію була обумовлена її категоричною незгодою з цим рішенням. Проблема полягала у тому, що Європейський суд визнав Туреччину винною у порушенні Конвенції на території Північного Кіпру, щодо якого Туреччина заперечувала свою юрисдикцію. На думку Туреччини, виконання рішення Європейського суду було можливим лише в контексті загального врегулювання ситуації на Кіпрі.

Комітет Міністрів був змушений прийняти кілька резолюцій, спрямованих на забезпечення виконання судового рішення. Зокрема, у резолюціях зазначалося, що відмова Туреччини виконати рішення Європейського суду є безпрецедентним прикладом відкритого ігнорування державою її міжнародних зобов’язань як учасниці Конвенції і держави-члена Ради Європи.

Контроль за виконанням рішень Європейського суду не обмежується лише контролем за сплатою компенсації. Комітет Міністрів контролює також вжиття державою інших індивідуальних та загальних заходів, спрямованих на відновлення порушеного права та попередження аналогічних порушень. Саме такий контроль складає основний зміст наглядової функції Комітету Міністрів, саме такі дії складають основний зміст діяльності держави щодо виконання рішень Європейського суду.

Заходи індивідуального характеру мають на меті припинення правопорушення, яке триває, й усунення наслідків завершеного правопорушення з тим, щоб відновити ситуацію, яка мала місце до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

У ряді випадків restitutio in integrum є неможливим внаслідок особливостей правопорушення. Зокрема, у випадку порушення права на життя (стаття 2 Конвенції) або застосування катувань (стаття 3 Конвенції) заходом індивідуального характеру може бути лише компенсація моральної та матеріальної шкоди. Однак, наприклад, якщо особу було протиправно засуджено за поширення відомостей або ідей, і Європейський суд констатував порушення статті 10 Конвенції, виконання судового рішення вимагає, крім виплати компенсації, здійснення низки інших індивідуальних заходів, зокрема, скасування вироків, прийнятих на національному рівні [59; 63].

До заходів індивідуального характеру належать скасування накладеної порушенням Конвенції судимості, відновлення неправомірно обмеженого права, перегляд національними судами справи, по якій Європейський суд констатував порушення Конвенції.

Останній захід як засіб виконання рішення Європейського суду є принципово важливим у випадках, коли процесуальні порушення суттєво вплинули на результати судового розгляду. Показовою у цьому значенні є справа “Barbera, Messeque, Jabardo v. Spain”, по якій заявників було звинувачено у скоєнні терористичного акту й засуджено іспанськими судами до 30 років ув’язнення. Розглянувши скаргу, Європейський суд дійшов висновку, що на національному рівні заявники були позбавлені права на справедливий судовий розгляд. Отже, держава порушила статтю 6 Конвенції. Виконання рішення Європейського суду вимагало перегляду справи з дотриманням усіх процесуальних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції. Попри те, що кримінально-процесуальне законодавство Іспанії не передбачало можливості перегляду справи на підставі рішення Європейського суду, справу було переглянуто. Правовою підставою перегляду стало рішення Конституційного Суду Іспанії, який встановив, що збереження в силі рішення, винесеного із порушенням Конвенції, суперечить конституційному правопорядку держави. Розгляд справи у судах загальної юрисдикції було відновлено; заявників виправдано за недостатністю доказів. Таким чином, було виправлено наслідки порушення статті 6 Конвенції [46].

Наведена справа є яскравою ілюстрацією того, як процесуальні порушення можуть вплинути на рішення, що приймається по суті справи. З іншого боку, практиці виконання рішень Європейського суду відомі випадки, коли внаслідок перегляду справи, проведеного із дотриманням процесуальних гарантій статті 6 Конвенції, національні суди підтверджували правильність прийнятого рішення як, зокрема, у справі “Piersack v. Belgium” [60; 61].

Отже, наявність процесуальних поршень у розгляді справи, сама по собі, не є підтвердженням невинуватості засудженої особи. Тому адекватним засобом виконання рішення Європейського суду є не скасування рішень, прийнятих національними судами, а новий судовий розгляд.

Для того, щоб перегляд справи на підставі рішення Європейського суду не викликав правових проблем на національному рівні, більшість держав-учасниць створили у своєму національному законодавстві відповідні правові підстави. Так, наприклад, рішення Європейського суду є підставою для перегляду рішень, прийнятих національними судами, у Бельгії та Нідерландах.

Франція, виконуючи рішення Європейського суду по справі “Hakkar v. France” [51; 52], доповнила кримінально-процесуальний кодекс положенням, яке дозволяє відновити судовий розгляд справи на національному рівні у випадку констатації факту порушення Конвенції.

Слід зазначити, що необхідність перегляду справи, пов'язана із порушенням статті 6 Конвенції, виникає далеко не завжди. Аналіз практики Комітету Міністрів дозволяє виділити дві основні умови, за наявності яких перегляд справи як засіб виконання рішення Європейського суду є обов’язковим. По-перше, порушення статті 6 мають бути настільки суттєвими, що вони породжують сумніви в обґрунтованості прийнятого рішення; по-друге, порушення повинні мати серйозні наслідки для заявника, які неможливо усунути виплатою компенсації [52].

Як зазначалося, виконання рішень Європейського суду передбачає, поряд із заходами індивідуального характеру, здійснення державою загальних заходів, які мають на меті попередження можливості порушень, подібних тим, які були виявлені у рішеннях Європейського суду. Таким чином, загальні заходи є діями держави, які спрямовані на виконання не лише рішень Європейського суду, але й обов’язків за Конвенцією.

Заходи загального характеру виходять за межі конкретної справи й стосуються невизначеного кола осіб. Перш за все, вони передбачають з’ясування й аналіз причин порушення Конвенції. У ряді випадків порушення Конвенції засвідчує наявність певних законодавчих, правозастосовних або організаційних проблем, вирішення яких потребує відповідної державної політики. Таким чином, загальні заходи щодо виконання рішень Європейського суду полягатимуть у проведенні державою законодавчих, організаційних реформ або реформ у галузі правозастосування.

Прикладом суттєвих законодавчих перетворень, пов’язаних з виконанням рішення Європейського суду, є дії держави по справі “Assenov v. Bulgaria” [43]. По цій справі Європейський суд, серед іншого, констатував порушення статті 5 Конвенції внаслідок, по-перше, відсутності своєчасного судового контролю щодо затримання за санкцією прокурора; по-друге, необґрунтовано довго терміну тримання під вартою; по-третє, відсутності в затриманої особи права звернутися до суду з проханням про перегляд застосованого запобіжного заходу [43, п. 144-165].

Виконуючи рішення Європейського суду, Болгарія переглянула положення свого кримінально-процесуального законодавства з метою приведення його у відповідність до процесуальних гарантій затримання, передбачених статтею 5 Конвенції. Результатом реформи стало посилення судового контролю стосовно рішень щодо затримання або арешту.

Проведення законодавчих реформ і перетворень як загальний засіб виконання рішення Європейського суду є вкрай рідким явищем, оскільки, як правило, конституції та законодавство держав-учасниць відповідають положенням Конвенції.

Порушення конвенційних прав і свобод можуть бути спричинені різним тлумаченням законодавчих положень, отже, бути пов’язані з проблемами правозастосовчої практики державних органів, у першу чергу, судів. Відповідно, зміни у судовій (адміністративній) практиці можуть бути загальними заходами, які спрямовані на виконання рішень Європейського суду.

У більшості держав-учасниць суди застосовують Конвенцію, виходячи з правових позицій Європейського суду, внаслідок чого останні отримують пряму дію у їхньому національному праві. Безпосереднє застосування практики Європейського суду на національному рівні здатне попередити порушення Конвенції. За таких умов загальним заходом виконання рішень Європейського суду є їх публікація, яка забезпечує їх застосування національними судами.

Крім законодавчих та правозастосовчих заходів виконання рішень Європейського суду може вимагати здійснення заходів організаційного характеру. Зокрема, попередження порушення положення статті 6 Конвенції щодо розгляду справи протягом розумного строку вимагає збільшення чисельності суддівського корпусу, що матиме наслідком прискорення судочинства. Приклад здійснення таких заходів дає Італія, структурні недоліки судової системи якої були виявлені у низці рішень Європейського суду і на сьогоднішній день складають предмет контролю Комітету Міністрів.

Виконання рішень Європейського суду Україною. Порядок виконання рішень Європейського суду Україною регулюється Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі Закон), який було прийнято 23 лютого 2006 року [7].

Відповідно до Закону виконання рішення означає, по-перше, виплату заявнику відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; по-друге, вжиття заходів загального характеру.

Таким чином, основним заходом індивідуального характеру є виплата компенсації (відшкодування). Вона має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття рішенням Європейського суду статусу остаточного. Механізм виплати компенсації регулюються статтями 8-9 Закону.

Крім виплати компенсації Закон передбачає низку додаткових заходів, метою яких є забезпечення відновлення порушених прав: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) заходи, передбачені в рішенні Європейського суду про дружнє врегулювання.

Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом (стаття 10 Закону).

Слід зазначити, що реалізація положення щодо перегляду справи потребує внесення відповідних змін до Кримінально-процесуального кодексу України, який, на відміну від Цивільно-процесуального кодексу України, не визнає прийняття відповідного рішення міжнародним органом підставою відновлення провадження.

До заходів виконання рішень Європейського суду загального характеру, які, відповідно до статті 13 Закону: «...спрямовані на забезпечення додержання державою положень Конвенції, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Європейським судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Європейського суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Європейському суді...», належать: а) внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування; б) внесення змін до адміністративної практики; в) забезпечення юридичної експертизи законопроектів; г) забезпечення професійної підготовки з питань вивчення Конвенції та практики Європейського суду прокурорів, адвокатів, працівників правоохоронних органів, працівників імміграційних служб, інших категорій працівників, професійна діяльність яких пов'язана із правозастосуванням, а також з триманням людей в умовах позбавлення свободи; д) інші заходи, які визначаються – за умови нагляду з боку Комітету Міністрів Ради Європи – державою-відповідачем відповідно до рішення Європейського суду з метою забезпечення усунення недоліків системного характеру.

Окремий розділ Закону стосується порядку застосування в Україні Конвенції та практики Європейського суду. Він містить революційне положення, згідно з яким «суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права».

Це означає, що Закон надає рішенням Європейського суду, які за своєю юридичною природою є прецедентами, статус джерел права. Втілення цього положення пов’язане з низкою проблем як теоретичного, так і практичного характеру. По-перше, ідея визнання судового прецедента джерелом права є незвичною для національної правової системи; по-друге, застосування рішень Європейського суду та ухвал Комісії потребує наявності або офіційних перекладів їхніх текстів або вільного володіння українськими правниками англійською чи французькою мовами, які є офіційними мовами Ради Європи. Відсутність офіційних перекладів рішень Європейського суду унеможливлює їх застосування українськими судами при розгляді справ.

Стаття 6 Закону встановлює вимоги щодо оприлюднення рішень Європейського суду. При цьому положення зазначеної статті слід аналізувати в контексті законодавчого визначення поняття «рішення», яке міститься у статті 1 Закону: «рішення – а) остаточне рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б) остаточне рішення Європейського суду з прав людини щодо справедливої сатисфакції у справі проти України; в) рішення Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання у справі проти України».

Отже, обов’язковому перекладу й офіційному оприлюдненню підлягають лише рішення Європейського суду, прийняті щодо України. Однак, практика Європейського суду не вичерпується лише українськими справами. Прецеденти Суду, які мають бути визнані джерелами права, містяться у всій сукупності рішень, прийнятих стосовно всіх держава-учасниць Конвенції за весь час існування Європейського суду. Обмежуючи офіційний переклад й оприлюднення рішень Європейського суду рішеннями щодо України, Закон суттєво звужує гарантії виконання рішень Європейського суду й застосування його практики у національній правовій системі України.

Контрольні питання та завдання до теми:

· У чому полягає призначення Європейського суду з прав людини? Відповідь обґрунтуйте посиланнями на відповідні положення Конвенції.

· Розкрийте порядок формування Європейського суду.

· Яким вимогам має відповідати кандидат на посаду судді Європейського суду? Назвіть привілеї та імунітети судді Європейського суду.

· Проаналізуйте структуру Європейського суду. Розкрийте порядок роботи і повноваження палат Європейського суду.

· Що таке мирова угода? Охарактеризуйте її юридичні наслідки.

· Назвіть суб’єктів звернення до Європейського суду. Проаналізуйте особливості провадження у міждержавних справах.

· Яким вимогам має відповідати скарга для того, щоб Європейський суд визнав її прийнятною?

· Що таке судовий прецедент? У чому полягає прецедентний характер діяльності Європейського суду з прав людини?

· Складіть схему, яка відображає порядок роботи Європейського суду.

<< | >>
Источник: Червяцова А. О.. Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини. 2011

Еще по теме § 4. Порядок виконання рішень Європейського суду з прав людини:

  1. З А К О Н У К Р А Ї Н И Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини
  2. § 1. Порядок формування, структура, функції та компетенція Європейського суду з прав людини
  3. Червяцова А. О.. Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини, 2011
  4. Регламент Європейського суду з прав людини
  5. § 3. Звернення до Європейського суду з прав людини. Умови прийнятності скарги
  6. Протокол № 2 про надання Європейському суду з прав людини повноважень робити консультативні висновки
  7. § 2. Тлумачення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Європейським судом з прав людини. Принципи тлумачення
  8. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
  9. Розділ II. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
  10. ЄВРОПЕЙСЬКА КОНВЕНЦІЯ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ І ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД
  11. Стаття 393. Порядок подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду