<<
>>

Поняття та загальна характеристика договору міни

. Міна вважається одним із найдавніших цивільно-правових договорів. До появи купівлі-продажу, коли обіг товарів відбувався у формі обміну речі на річ, міна була основним контрактом, що укладався за часів римського цивільного права.
З часом її майже повністю витіснила купівля-продаж, проте і міна, незважаючи на значне обмеження, зберегла свою життєздатність до наших часів.

Відповідно до ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна зі сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший.

Договір міни є консенсуальним (вважається укладеним з моменту досягнення домовленостей сторонами за всіма істотними

умовами), двостороннім (правами та обов'язками наділені обидві сторони договору), відплатним (обов'язку однієї сторони вчинити певні дії відповідає обов'язок іншої сторони вчинити зустрічні дії: так, продавець (покупець) зобов'язаний передати один товар, а по-купець (продавець) взамін нього - інший) та каузальним (мета укладання договору міни чітко зрозуміла - набуття права власності на річ).

Відповідно до ст. 716 ЦК України до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті даного зобов'язання.

Поширення на відносини міни більшості норм ЦК України, що регулюють купівлю-продаж, свідчить про подібну правову природу цих договорів. Проте слід враховувати той факт, що норми ЦК України, які стосуються договору купівлі-продажу, застосовуються до договору міни тільки в частині загальних положень. Правила купівлі-продажу, що не властиві договору міни або суперечать його змісту, зокрема правила про сплату за куплену річ певної грошової суми, до договору міни не застосовуються.

Окрім положень про купівлю-продаж, правове регулювання договору міни може здійснюватися на основі норм, що регулюють договори поставки та контрактації, основною метою яких є набуття права власності на майно.

А з урахуванням того факту, що міна може опосередковувати не тільки обмін товарами, але й обмін майна на роботи (послуги), не викликає сумнівів законність застосування до договору міни правил щодо договору підряду, договору про надання послуг та інших подібних договорів.

Водночас не застосовуються норми про договір міни до подібних, на перший погляд, відносин обміну. Так, не є договором міни право-чини про обмін фізичними особами жилих приміщень, які вони займають як наймачі, оскільки в цьому випадку не відбувається зміни власників. Не можна вважати договором міни й обмін недоброякісних промислових товарів, придбаних фізичними особами в роздрібній торговельній мережі: це право покупців є одним з елементів змісту самого договору купівлі-продажу.

Сторонами договору міни є покупець та продавець - фізичні та юридичні особи, які є власниками обмінюваного майна (якщо про-

давець товару не є його власником, то покупець набуває право власності лише у випадку, коли власник не має права вимагати його повернення). Держава не може бути стороною договору міни, оскільки натуральний обмін товарами суперечить основним принципам бюджетного устрою держави.

Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін.

Предметом договору міни є товари (речі, майнові та особисті немайнові права, призначені для продажу), роботи (діяльність, результати якої мають матеріальний вираз і можуть бути реалізовані для задоволення потреб фізичних чи юридичних осіб) та послуги (діяльність, результати якої не мають, як правило, матеріального виразу, а реалізуються і споживаються в процесі здійснення самої діяльності).

При цьому, якщо предметом договору міни є товари, відповідно до ст. 716, ч. 1 ст. 656 ЦК України вони мають бути в наявності у продавця на момент укладення договору або бути створеними (придбаними, набутими) продавцем у майбутньому.

Товари, послуги та роботи, що становлять предмет договору міни, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, повинні бути рівноцінними.

В іншому разі договором міни може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Свої особливості має визначення моменту набуття права власності на отримані за договором міни товари.

За загальним правилом, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна (ст. 334 ЦК України).

Визначення моменту набуття права власності на майно має велике юридичне значення, адже саме з цього моменту власник майна може ним розпоряджатися (ст. 319 ЦК України), несе тягар його утримання (ст. 322 ЦК України) та ризик випадкового знищення чи випадкового пошкодження (псування) (ст. 323 ЦК України) тощо.

Особливість виникнення права власності на обмінювані товари за договором міни полягає в тому, що воно переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 4

ст. 715 ЦК України). Тобто ЦК України передбачає одночасність виникнення права власності на обмінювані товари в обох сторін після останньої за часом передачі товару, незалежно від того, хто отримав товар у своє розпорядження раніше.

В юридичній літературі була висловлена думка щодо суттєвого недоліку цієї правової конструкції. Так, одна із сторін договору міни, отримавши майно від іншої сторони і зловживаючи своїми правами, має можливість затягнути передання свого власного майна і, як наслідок, "відтягнути" момент виникнення права власності на предмет договору міни у обох сторін. А у випадку знищення чи пошкодження отриманого такою стороною майна стверджуватиме, що всі ризики повинен нести власник майна, тобто інша сторона договору, яка діяла добросовісно1. Враховуючи викладене, з метою захисту матеріально-правових інтересів сторін договору міни доцільним видається, дублюючи ч. 1 ст. 668 ЦК України, нормативно закріпити положення про те, що ризик випадкового знищення чи пошкодження речі переходить до набувача майна за договором міни з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частин 3, 4 ст.

334 ЦК України певними особливостями характеризується момент виникнення права власності на майно за договором міни, який підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Так, право власності на майно за дого-вором міни, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо ж договір міни підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Цивільне законодавство не містить спеціальних норм щодо форми договору міни. Таким чином, договір міни може бути укладений в будь-якій формі, яка не заборонена законом, з урахуванням загальних правил щодо форми правочинів, визначених статтями 205-210 ЦК України.

Водночас, застосування аналогічних правових норм, що регулюють відносини купівлі-продажу, до форми договору міни, дозволяє зробити висновок, що договір міни земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого неру-хомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (ст. 657 ЦК України).

Права та обов'язки сторін за договором міни. Враховуючи взаємність цього договору (обов'язки однієї сторони відповідають правам іншої), а також подвійний правовий статус кожної його сторони (сторона договору міни є продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін), наведемо приблизний перелік лише обов'язків контрагентів договору міни.

Продавець зобов'язаний:

1) передати покупцеві товар у кількості, якості, асортименті та комплектності, визначених договором міни;

2) одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства;

3) попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що передається за договором міни;

4) зберігати товар, не допускаючи його погіршення, якщо право власності переходить до покупця раніше від передання товару;

5) забрати товар, не прийнятий покупцем, або розпорядитися ним в розумний строк тощо.

Покупець зобов'язаний:

1) прийняти товар, переданий продавцем;

2) доплатити за прийнятий товар більшої вартості, ніж той, що передається ним продавцеві, якщо інше не встановлено договором;

3) повідомити продавця про порушення умов договору міни щодо кількості, якості, асортименту товару тощо, у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства;

4) забезпечити схоронність товару у разі відмови від його прийняття, негайно повідомивши про це продавця.

Розірвання, зміна договору міни, визнання його недійсним.

За

загальним правилом зміна або розірвання договору міни допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. На вимогу однієї із сторін договір міни може бути змінено або розірвано за рішенням суду у разі істотного порушення договору другою стороною (частини 1, 2 ст. 651 ЦК України).

Правовими наслідками зміни договору міни є зміна зобов'язань сторін відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору міни зобов'язання його сторін припиняються. При цьому сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за договором до моменту його зміни чи розірвання, якщо інше не встановлено договором або законом (частини 1,2,4 ст. 653 ЦК України).

Договір міни може бути визнаний недійсним (нікчемним або оспорюваним) у разі, якщо він порушує загальні вимоги ст. 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину. У такому випадку відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання договору міни, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Зовнішньоекономічний бартер. Відповідно до положень ЦК України поняття "міни" та "бартеру" є тотожними. Проте, незважаючи на таку позицію законодавця, правове регулювання бартерних операцій, зокрема у галузі зовнішньоекономічної діяльності, має низку особливостей, визначених Законом України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" від 23 грудня 1998 р.

Відповідно до ст. 1 названого Закону товарообмінна (бартерна) операція у галузі зовнішньоекономічної діяльності - це один із видів експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним договором або договором із змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) поставок передбачена в натуральній формі, між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України та іноземним суб'єктом господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами в будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі.

Закон України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" передбачає оцінку товарів за бартерними договорами з метою створення умов для забезпечення еквівалентності обміну, а також для митного обліку, визначення страхових сум, оцінки претензій, застосування санкцій.

Умовою еквівалентності обміну за бартерним договором є обмін товарами (роботами, послугами) за цінами, що визначаються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України на договірних засадах з урахуванням попиту та пропозиції, а також інших факторів, які діють на відповідних ринках на час укладення бартерних договорів.

Товари, що імпортуються за бартерним договором, підлягають ввезенню на митну територію України у строки, зазначені в такому договорі, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (дати оформлення вантажної митної декларації на експорт) товарів, що фактично експортовані за бартерним договором, а в разі експорту за бартерним договором робіт і послуг - з дати підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг.

Датою ввезення товарів за бартерним договором на митну територію України вважається дата їх митного оформлення (дата оформлення вантажної митної декларації на імпорт), а в разі імпорту за бартерним договором робіт або послуг - дата підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг.

У разі експорту за бартерним договором високоліквідних товарів строки ввезення на митну територію України імпортних товарів не повинні перевищувати 60 календарних днів з дати оформлення вивізної вантажної митної декларації (ч. 1 ст. 2 Закону України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності").

Перевищення встановлених строків ввезення товарів (виконання робіт, надання послуг), які імпортуються за бартерними договорами, допускається у випадках, встановлених законом.

Порушення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України встановлених законом строків ввезення товарів (виконання робіт, надання послуг), що імпортуються за бартерним договором, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3

% вартості неодержаних товарів (робіт, послуг). При цьому загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати розміру заборгованості.

Якщо ж заборгованість за бартерним договором виникла через обставини непереборної сили або форс-мажору, передбачені Законом України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності", строки зупиняються і пеня за їх порушення протягом дії цих обставин не стягується.

<< | >>
Источник: С.С. Бичкова. Цивільне право України (договірні та недоговірні зобовязання). 2006

Еще по теме Поняття та загальна характеристика договору міни:

  1. Поняття та загальна характеристика договору поставки.
  2. Поняття та загальна характеристика договору факторингу
  3. Поняття та загальна характеристика договору страхування
  4. Поняття та загальна характеристика договору підряду
  5. Поняття та загальна характеристика договору дарування
  6. Поняття та загальна характеристика кредитного договору
  7. Поняття та загальна характеристика договору найму (оренди).
  8. Поняття та загальна характеристика договору побутового підряду
  9. Поняття, загальна характеристика договору банківського рахунка
  10. Поняття та загальна характеристика договору чартеру (фрахтування)
  11. Поняття та загальна характеристика договору будівельного підряду