<<
>>

§ 1. Поняття цивільного права

Неможливо оволодіти цивільним правом, не виявивши насамперед його загальнотеоретичних засад. Юридичною наукою сформульовано вчення про існування та функціонування права в межах відповідної системи права, що складається у кожній державі з тими чи іншими особливостями.

Протягом багатьох десятиліть правова система України внаслідок загальновідомих історичних обставин формувалася в межах правової системи Російської імперії і Радянського Союзу. І лише останні десять років у незалежній і демократичній Україні започатковано активне створення нового правового поля, яке повинно відповідати загальновизнаним світовим стандартам, побудованим на пріоритеті загальнолюдських демократичних цінностей, непорушності права приватної власності. Водночас формування правової системи незалежної України, юридичної науки перебуває як під впливом багатовікового досвіду світової цивілізації, так і позитивного досвіду нормотворчості та правової науки радянського періоду.

При визначенні поняття права взагалі та цивільного права зокрема обов'язково необхідно враховувати, що термін "право" вживається у багатьох значеннях — в соціальному, філософському, побутовому, юридичному. Однак і юридичне його значення в юриспруденції може бути багатоаспектним. Так, загальновизнаним і практично значимим є поділ права на об'єктивне і Суб'єктивне. В юридичній науці з приводу визначень об'єктивного і суб'єктивного права висловлювалося багато різноманітних думок, в основу побудови яких покладено, як правило, правову норму. Відповідно в узагальненому вигляді юридичною наукою об'єктивне право визначається як певна "сукупність", "система" встановлених державою загальнообов'язкових правових норм (правил поведінки), виконання яких забезпечується державно-примусовими засобами1. Близькими до наведеного визначення є погляди класиків марксизму-ленінізму, які розглядали

Тархов В.

А, Гражданское право. Общая часть. — Чебоксари, 1997. — С. 7—17.

право як волю пануючого класу, виражену в законі1. Тим самим, на їх думку, право має класовий характер. Примат класового характеру права якраз багато в чому і призвів до підміни закону революційною правосвідомістю, нехтування приватними інтересами тощо. Сучасне право України позбавляється таких перегинів і будується на засадах громадянського суспільства, в якому однаковою мірою охороняються як публічні інтереси, так і приватні.

На відміну від об'єктивного права, суб'єктивне право є відповідна міра поведінки учасників правовідносин, встановлена і дозволена тією чи іншою правовою нормою. Тобто у даному випадку мається на увазі конкретне право індивідуалізованого суб'єкта. Тому завжди суб'єктивне право обумовлене об'єктивним правом, дія якого породжує суб'єктивне право в учасників правовідносин і водночас захищає його у разі порушення іншими особами.

Всі існуючі в державі правові норми в цілому утворюють відповідну правову систему, конструкція якої побудована у певному порядку та за певними принципами, напрацьованими юридичною наукою. Одним з визначальних положень теорії права на сучасному етапі став висновок про поділ усієї правової системи України, як і в зарубіжних країнах з високорозвинутою ринковою економікою, на публічне і приватне право. У свою чергу публічне і приватне право, регулюючи певну однорідну чи відносно однорідну категорію суспільних відносин, поділяється на відповідні підсистеми, які дістали назву галузі права.

Публічними галузями права, зокрема, вважаються конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове право, приватними — цивільне, трудове. Наведений перелік самостійних галузей права не є вичерпним і остаточним. У межах єдиної системи права держави формуються й інші відносно цілісні підсистеми, наприклад, земельне право, екологічне право, природно-ресурсне право, сімейне право, житлове право, господарське право, податкове право. Проте такі підсис-темні утворення не визнаються беззастережно самостійними галузями права, їх місце в системі права досить часто змінюється залежно від значення цих підсистем на тому чи іншому етапі розвитку держави, від ступеня законодавчої врегу-льованості відносин, що входять у сферу впливу відповідної підсистеми.

Визначальною підставою поділу системи права на галузі слугує предмет правового регулювання суспільних відносин, які є неоднорідними, а певні їх групи мають спільні ознаки.

Саме наявність у відповідної категорії об'єктивно існуючих відносин спільних ознак дає підстави для формування галузі права. На цей процес можуть впливати і суб'єктивні фактори, зокрема ступінь розвитку науки, адже представники того чи іншого наукового напряму прагнуть обрунтувати існування певної сукупності правових норм, що є предметом їх досліджень, у формі самостійної галузі права. Так, "провідною" галуззю права в юридичній літературі визнається земельне право2. Самостійною галуззю права представники сімейно-правової науки вважають сімейне право3. Нині спостерігається тенденція до обгрунтування визнання галуззю права підприємницького права, хоч частина

Маркс К., Знгельс Ф. Соч. — Т. 4. — С. 443; Ленин В. Й. Полн. собр. соч. — Т. 2. — С. 33—34.

Земельне право: Підручник / За ред. В. І. Семчика і П. Ф. Кулинича. — К., 2001. — С. 3. 3 Рясенцев В. А. Семейное право. — М., 1967. — С. 9.

юристів вважає цю позицію передчасною1. Можливі також випадки ліквідації галузі права. Так, у зв'язку з переходом України до засад ринкової економіки відбулася ліквідація колгоспів, а відтак відпали підстави існування колгоспного права.

Отже щодо визнання галуззю права багатьох правових підсистем у науці немає одностайності. Наявність труднощів у вирішенні цієї проблеми створила передумови для зародження так званих комплексних галузей права. Так, ще в радянський період у юридичній науці поширилася думка про можливість існування поряд з основними профілюючими (традиційними) галузями права (державне, адміністративне, цивільне право), процесуальними галузями права (цивільне процесуальне право, кримінальне процесуальне право) та спеціальними галузями права (трудове право, земельне право, фінансове право) так званих комплексних галузей права, які мають ознаки вторинних утворень у правовій системі (банківське, податкове, житлове право та ін.) і створюються для спеціалізованого регулювання певних відносин на основі вже існуючих галузевих правових систем і можуть не мати свого самостійного методу правового регулювання.

Очевидно метою утворення таких вторинних правових підсистем є внесення раціональності та підвищення ефективності у правове регулювання неоднорідних суспільних відносин, які виникають у конкретній сфері виробничої чи іншої діяльності. Такою комплексною галуззю деякі автори вважають господарське право, яке, на їх думку, грунтується на нормах цивільного, адміністративного, фінансового та інших галузей права2. Така точка зору безумовно має право на існування, але вона вразлива, адже не враховує того, що будь-яка загальновизнана самостійна галузь права містить норми, які регулюють не властиві їй суспільні відносини. За таких обставин можна було б дійти висновку про відсутність у правовій системі взагалі самостійних галузей права. Тому уявляється більш прийнятною позиція про визнання вторинних комплексних правових підсистем, що регулюють певну категорію різнорідних суспільних відносин у спеціальній сфері діяльності, комплексними (змішаними) підгалузями права або комплексним міжгалузевим правом.

Особливе місце у правовій системі посідає процесуальне право, метою якого є забезпечення реалізації норм матеріального права (цивільного, земельного, кримінального тощо). Воно покликане забезпечити функціонування матеріальних галузей права. Проте це не перешкоджає визнанню цивільного процесуального права, кримінального процесуального права самостійними галузями права, оскільки їх норми регулюють цілком однорідні відносини, що виникають у разі звернення особи (фізичної, юридичної) до суду.

Щодо місця цивільного права у правовій системі в науці розбіжностей не виникає. Воно однозначно визнається основною самостійною галуззю права, яка має свій предмет та метод правового регулювання. Це, однак, аж ніяк не означає, що цивільне право як галузь правової системи України позбавлено проблем. Вони існують, але стосуються в основному визначення кола регульованих цивільним правом відносин, змісту методу правового регулювання, співвідношення

Предпринимательское право УкраиньІ: Учебник / Подред.

Р. Б. Шишки. — Харьков, 2001. — С. 57.

2 Щербина В. С. Господарське право України. — К., 1999. — С. 28.

8

норм цивільного права з іншими галузевими та міжгалузевими системами (підсистемами).

Особливо актуальною в незалежній Україні є проблема приватного характеру цивільного права. Поділ усієї правової системи на публічне та приватне право багато в чому є умовним, оскільки в багатьох випадках відбувається процес взаємодії норм різних окремих систем1. Незважаючи на те, що норми конституційного права є публічно-правовими, Конституція України закладає підвалини для усіх галузей права та інших підсистем, у тому числі і для цивільного права, оскільки вона виконує функцію "соціального служіння" всьому народу держави2. Наприклад, у новій Конституції України у восьми статтях містяться норми стосовно права власності громадян, юридичних осіб, держави, територіальних громад. Відповідно ці норми знайшли своє відображення та розвиток у нормах інституту права власності нового Цивільного кодексу України. Для конституційного права, інших публічних підсистем характерна імперативність переважної частини норм. Для норм цивільного як приватного права характерні диспозитив-ність, спрямованість на забезпечення інтересів окремої особи тощо.

На думку Є. О. Харитонова і Н. О. Саніахметової, приватне право можна визначити як сукупність правил і норм, що стосуються визначення статусу і захисту інтересів окремих осіб, які не є фігурантами держави, не перебувають у відносинах влади і підпорядкованості один одному, рівноправно і вільно встановлюють собі права та обов'язки у відносинах, що виникають за їхньою ініціативою3. Таке визначення значною мірою об'єктивно відображає характеристику приватного права. Автори виправдано прагнули розвинути відому цитату римського юриста Ульпіана про те, що "публічним правом є те, що стосується становища Римської держави, приватним — яке стосується блага окремих осіб". Проте у даному разі наведена авторами характеристика не є вичерпною, оскільки зміст приватного права надто складний і не завжди однорідний.

Неоднозначним може виявитися для тлумачення термін "фігурант держави", адже під ним можна розуміти також державні та комунальні юридичні особи, інтереси яких як публічних утворень захищаються приватним правом нарівні з інтересами приватних осіб. Крім того, автори припустилися певної непослідовності, розглядаючи приватне право як сукупність правил і норм, а в іншому випадку цілком вірно стверджують, що право — категорія більш широка ніж закон, яка охоплює всю сукупність загальнообов'язкових норм. У зв'язку з цим може постати питання: яку різницю вбачають автори між правилами і нормами.

Звичайно, будь-яке визначення приватного права може мати вразливі сторони. Тому головним завданням у вирішенні проблеми публічного і приватного права має бути виявлення найважливіших юридичних ознак, що слугують підставою для їх розмежування. В юридичній науці в основу цього розмежування покладено категорію інтересу. Вважається, якщо йдеться про державний інтерес, правове становище держави, її органів, про регулювання відносин, що мають суспільний інтерес, то це сфера публічного права, але коли йдеться про інтерес окремих

1 Скакун О. Ф., Пушкін О. А. Правова система України: час нових звершень // Правова система України: теорія і практика. — К., 1999. — С. 36.

Конституційне право України. — К., 1999. — С. 13.

Харитонов Е. О., Саниахметова Н. А. Гражданское право. — К., 2001. — С. 5.

9

приватних осіб, майнові відносини між ними, їх правове становище у зв'язку з цим, то це сфера приватного права1. Безумовно, категорія інтересу тут є надзвичайно важливою, але не єдиною. Крім того, "суспільний інтерес" як правову категорію необхідно розуміти у даному разі у вузькому значенні, адже потреба врегулювання майнових відносин між приватними особами також обумовлюється суспільним інтересом, функцією держави забезпечувати охорону прав та інтересів громадян, юридичних осіб. Очевидно, не менш важливими у вирішенні цієї проблеми можуть виявитися принципи, які покладено в основу публічного та приватного права, засоби, що їх використовує відповідна галузь права чи інша підсистема у разі порушення прав та інтересів особи.

Реалізація ідей приватного права в законодавстві кожної країни відбувається по-різному. Насамперед вони були запозичені з римського приватного права. Становленню приватного права в розвинутих європейських країнах сприяв бурхливий розвиток капіталістичної ринкової економіки. У цих умовах виникала гостра потреба обмежити втручання держави у економічні відносини, забезпечити недоторканність та непорушність приватної власності, збалансувати загальносуспільні та приватні інтереси. У Союзі РСР ці ідеї не дістали належного розвитку ні в юридичній науці, ні в правовій системі. І це зрозуміло, адже комуністична ідеологія, як правило, передбачала повне підпорядкування особистих інтересів суспільним. І лише після розпаду Союзу РСР у правових системах колишніх союзних республік, у тому числі і в Україні, стали утверджуватися принципи приватного права у відповідних сферах суспільного життя. У цивільному праві ці принципи знайшли своє найяскравіше втілення.

Основною підставою визнання приватним цивільного права має слугувати закон, який є формою вираження права. На думку А. С. Довгерта, Цивільний кодекс має стати кодексом приватного права, який, зокрема, охоплює все приватноправове поле, регулює усі без винятку майнові та особисті немайнові відносини, які основані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, є основним актом у системі всього цивільного законодавства2. Однак таку оцінку нового ЦК України не варто розуміти надто категорично, адже в ньому є чимало правових норм, які містять ознаки публічного характеру, зокрема, норми, що регулюють відносини за участю громадян-спожи-вачів. Тому дійсний зміст цивільного права, його правову природу та місце в системі українського права слід розглядати через виявлення його предмета та методу правового регулювання суспільних відносин, притаманних цивільному праву, не обмежуючись концентрацією уваги на його приватноправовому характері.

<< | >>
Источник: О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 1. 2002

Еще по теме § 1. Поняття цивільного права:

  1. § 1. Поняття цивільного права, цивільного інтересу та цивільного обов'язку
  2. § 1. Поняття та предмет науки цивільного права
  3. Поняття та загальна характеристика договору комерційної концесії. Комерційна концесія (франчайзинг) - інститут цивільного права України, метою якого є сприяння
  4. Глава 1. Цивільне право як галузь права. Наука цивільного права
  5. § 1. Поняття цивільного законодавства
  6. § 1. Поняття та особливості цивільних правовідносин
  7. § 1. Поняття та особливості цивільних правовідносин
  8. § 1. Поняття цивільного правовідношення
  9. § 1. Поняття цивільно-правового захисту
  10. § 1. Поняття цивільно-правової відповідальності
  11. § 1. Поняття цивільно-правового захисту
  12. Глава З НАУКА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА І "ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ" ЯК НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА
  13. § 1. Поняття та види об'єктів цивільних прав
  14. § 1. Поняття та види об'єктів цивільних прав
  15. § 1. Поняття та структура цивільного законодавства
  16. § 1. Поняття та структура цивільного законодавства
  17. § 1. Поняття та класифікація об'єктів цивільних прав (правовідносин)
  18. § 1. Поняття та значення цивільно-правової відповідальності
  19. § 1. Поняття та значення цивільно-правової відповідальності
  20. § 1. Поняття та значення строків (термінів) у цивільному праві