<<
>>

§ 6. Інформація як об'єкт цивільних прав

Інформація — це задокументовані або публічно оголошені ві- іомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, ісржаві та навколишньому середовищі.

Головні положення щодо правового регулювання інформаційних відносин містяться у Законі України від 2 жовтня 1992 р.

"Про інформацію".

Оскільки норми, присвячені регулюванню інформаційних відносин, утворюють комплексний інститут, цивільно-правовий зміст мають права на таку інформацію, яка становить реальну чи потенційну "особистісну" (як інформація про особу) або "комерційну" (як інформація про майнове становище особи) цінність", тобто яка є об'єктом цивільного обороту і, відповідно, об'єктом цивільних прав.

Фізичні та юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та пішого характеру, одержаною за власні кошти або яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного іа іншого інтересу, як правило, самостійно визначають режим юступу до неї, в тому числі належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють систему захисту.

Однак наведене правило не стосується інформації, яка відповідно ю закону є таємницею — державною, комерційною, службовою, професійною тощо.

Державна таємниця — це таємна інформація, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки й техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення якої може завдати шкоди національній безпеці України.

Комерційна таємниця— це відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінською, фінансовою діяльністю, що не є державною таємницею, розголошення якої може привести до економічних втрат. Право на комерційну інформацію належить до виключних прав, які можуть бути предметом договору комерційної концесії. Елементи ліцензійного договору можуть бути включені також до інших цивільно-правових договорів (договори на виконання науково дослідницьких робіт, підряду тощо).

В усіх договорах, які передбачають передачу у користування відомостей, які складають комерційну таємницю, на користувача може бути покладений обов'язок не повідомляти такі відомості іншим особам без згоди того, хто надав інформацію. Наприклад, щодо виконання договору підряду така умова передбачена у ст. 862 ЦК.

Службова таємниця це узагальнений перелік відомостей, доступ до яких обмежений колом виконавців певних службових обов'язків, котрим розголошення цих відомостей заборонене. Збереження таємниці службової інформації не зумовлене її комерційною цінністю (хоча сама ця інформація може мати комерційний характер). Заборона на розголошення ґрунтується на нормах законодавства, що регламентує окремі сфери діяльності.

Професійна таємниця — не відомості про особу, комерційну, професійну тощо діяльність клієнтів, отримані установами, їхніми службовцями та окремими фахівцями у проиесі професійної діяльності, які не підлягають розголошенню, крім випадків, прямо передбачених законом. Наприклад, зобов'язані зберігати в таємниці отримані від клієнтів відомості банківські службовці, працівники організацій зв'язку, податкової служби, лікарі, страхові агенти тощо.

Спорідненим з таємницею поняттям є конфіденційна інформація, тобто, такі відомості, котрими володіють, користуються або розпоряджаються окремі фізичні або юридичні особи, які можуть поширювати ці відомості на свій розсуд і на встановлених ними умовах. Умовою надання захисту такій інформації є дотримання тим, хто користується нею, необхідних заходів для забезпечення її конфіденційності. Під поняття конфіденційної інформації можуть підпадати будь-які знання, досвід, навички спеціалістів тощо, які використовуються у різних галузях людської діяльності: виробництво, торгівля, управлінські послуги. Той, хто користується правом на таку інформацію, на свій розсуд визначає конфіденційність відомостей, що її складають. Із цього загального правила законом можуть бути встановлені винятки. Наприклад, може бути передбачений перелік відомостей, які не можуть вважатися конфіденційною інформацією, або, коли порядок користування конфіденційною інформацією визначає не той, хто нею користується, а безпосередньо норма закону.

Інформація, яка підлягає охороні, може бути використана іншими особами за таких умов:

1) отримання інформації законним шляхом,

2) отримання дозволу від того, хто має право на інформацію, на ілке використання. Відносини між тим, хто набуває право (ліцен- ііар), і тим, хто має право на інформацію (ліцензіат), оформляються ліцензійним договором.

Згідно з ч. 2 ст. 200 ЦК суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової й Моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями (ст.ст. 22, 23 ЦК).

<< | >>
Источник: Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. Цивільне право України. Підручник.. 2007

Еще по теме § 6. Інформація як об'єкт цивільних прав:

  1. § 4. Вексель як об'єкт цивільних прав
  2. Глава 8. Держава як суб'єкт цивільного права
  3. Глава 8 ДЕРЖАВА ЯК СУБ'ЄКТ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА
  4. § 1. Держава Україна — суб'єкт цивільного права
  5. § 1. Держава Україна — суб'єкт цивільного права
  6. § 4. Гроші як об'єкт цивільних правовідносин
  7. Що таке цінні папери як об'єкт цивільного права?
  8. Глава 11 Загальні положення про здійснення цивільних прав і виконання цивільних обов'язків
  9. Стаття 51/2. Порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності
  10. 2.1.1. Особливості оформлення матеріалів у справах про порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності (ст. 51 КпАП)
  11. 2.1.1. Особливості оформлення матеріалів у справах про порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності (ст. 51 КпАП)