<<
>>

Глава 39 ДОГОВІР МІНИ (БАРТЕРУ)

У Цивільному кодексі України немає розгорнутого визначення договору міни. У ньому лише зазначається, що за договором міни між сторонами проводиться обмін одного майна на інше.

При цьому кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке одержує (ст. 241 ЦК УРСР). Наведені положення з додатковим посиланням на бартер як різновид міни збережено у новому ЦК України (ст. 734).

Договір міни спрямований на невідворотне відчуження кожною із сторін належного їй майна. У сторони, яка за договором міни набуває майно, відповідно виникає право власності (право повного господарського відання або право оперативного управління).

За своїми юридичними ознаками договір міни є сплатним, двостороннім і консенсуальним.

Договір міни за змістом і формою має багато спільного з договором купівлі-продажу. У ранній період історичного розвитку, коли суспільство ще не мало грошової одиниці, міна була основною правовою формою забезпечення потреб громадян і товарообігу.

Найістотнішою ознакою для розмежування цих двох договорів є те, що у договорі купівлі-продажу за продаване майно продавцеві сплачується відповідна його вартість лише у грошовому виразі. За договором міни у разі нерівноцінності обмінюваного майна сторона, яка отримує річ більшої вартості, може компенсувати іншій стороні різницю відповідною сумою. Однак, за таких умов договір міни не перетворюється на договір купівлі-продажу. Більше того, така вартісна різниця може бути також компенсована виконанням певних робіт та наданням за товар меншої вартості відповідних послуг. У чинному законодавстві немає перешкод для подібних розрахунків у договорі міни.

Викладені положення щодо розрахунків закріплено у ЦК України, статтею 734 якого прямо визначено, що договором може встановлюватися доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

В цій же статті закріплена новела про те, що право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передачі майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.

242 ЦК УРСР правове регулювання договору міни має здійснюватися за правилами про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає зі змісту відносин сторін, а за ст. 735 ЦК України — за загальними положеннями про купівлю-продаж, положеннями про договори поставки, контрактації або інші

договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання. Таким чином вирішуються питання про форму та умови договору міни, про права, обов'язки та відповідальність сторін за недоліки обмінюваного майна тощо. Правила купівлі-продажу, невластиві договору міни, або ті, що суперечать його змістові, зокрема правила про сплату за куплену річ грошової суми, до договору міни не застосовуються. Не є договором міни угоди про обмін громадянами жилих приміщень, які вони займають як наймачі, відносини з обміну промислових товарів, придбаних громадянами в роздрібній торговельній мережі, якщо вони з якихось причин не влаштовують покупця або є неякісними.

До недавнього часу договір міни широко не застосовувався. Більше того, сфера його застосування постійно звужувалася. Так, за чинним законодавством, договір міни, в якому однією або обома сторонами виступали державні організації, міг бути укладений лише у випадках, передбачених законодавством. Між колгоспами та іншими кооперативними, а також громадськими організаціями договори міни мали укладатися в межах спеціальної правоздатності їх і якщо це не суперечило закону. Громадяни укладали договори міни переважно побутового характеру. Заборонялися, як правило, товарообмінні відносини між державними організаціями і громадянами. Наявність цих та багатьох інших обмежень щодо застосування договору міни у сфері товарообігу зумовлювалася централізованою плановою системою розподілу матеріальних благ, ігноруванням законів ринкової економіки.

І лише після започаткування економічних реформ ринкового спрямування, прийняття нового законодавства про власність, підприємництво тощо договір міни набув вагомішого значення. Так, відповідно до ст.

4 Закону України "Про власність" власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, тобто саме власник обирає спосіб відчуження належного йому майна. У Законі України "Про підприємства в Україні" (ст. 10) зазначається, що підприємства можуть відчужувати, в тому числі обмінювати, належне їм майно іншим підприємствам, а також за певних умов — громадянам. Предметом договору міни може бути практично все те майно, що й у договорі купівлі-продажу. Разом з тим у законодавстві можуть встановлюватися ті чи інші обмеження щодо товарообмінних угод. В умовах реформування системи розподілу продуктів матеріального виробництва, виникнення диспропорцій у структурі виробництва та відсутності у суб'єктів підприємництва достатніх коштів набули поширення бартерні угоди.

Договір міни може також породжувати й негативні тенденції. Бартерні угоди, зокрема, здатні гальмувати товарообіг, сприяти розвиткові тіньової економіки, а в умовах дефіциту оборотних коштів — спонукати сторони укладати їх на невигідних та нееквівалентних умовах, особливо у зовнішньоекономічній діяльності. Тому з метою впорядкування здійснення бартерних (товарообмінних) операцій суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України, регулювання платіжного балансу України 27 січня 1995 р. було прийнято Указ Президента України "Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності

Галицькі контракти. — 1995. — № 5. — С. 16—17.

Однак, як свідчить статистика, товарообмінні бартерні угоди (операції) надзвичайно поширилися як у внутрішньому, так і зовнішньоекономічному товарообігові.

Так, у січні—вересні 1997 р. 39,2 відсотка всієї промислової продукції країни було реалізовано на бартерних умовах. При цьому обсяги реалізації продукції за бартерними угодами в чорній металургії становили 41,2 відсотка, в хімічній та нафтохімічній промисловості — 50,1, лісовій, деревообробній та целюлозно-паперовій промисловості — 54,3, промисловості будівельних матеріалів — 57,8 відсотка.

Питома вага бартерних операцій у загальному обсязі експорту дорівнювала 11,1 відсотка (у січні—серпні 1996 р. — 23,5 відсотка), імпорту — 10,4 відсотка (16,2 відсотка).

Особливо високою у цей період була питома вага бартеру в експорті паперової маси — 96,2 відсотка, каучуку та гумових виробів — 77 відсотків1.

Статистичні дані свідчать про те, що заходи, передбачені в Указі Президента України від 27 січня 1995 p., певною мірою спричинили зменшення бартерних угод у зовнішньоекономічному товарообігові.

Однак у загальному товарообігові питома вага бартерних угод у реалізації продукції є надто високою. У зв'язку з цим представники банківської системи запропонували запровадити прямі обмеження на здійснення суб'єктами підприємництва бартерних угод, посилити державний контроль та ввести спеціальний режим розрахунків за такими угодами через банківські установи2. На нашу думку, такі пропозиції суперечать принципам ринкового законодавства, яке утверджує свободу договору та вільного вибору його організаційно-правових форм. Ефективнішим тут може виявитися встановлення відповідного механізму оподаткування бартерних угод та їх цивільно-правового врегулювання.

23 грудня 1998 р. Верховна Рада України прийняла Закон України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності", який набрав чинності через 90 днів з дня його опублікування3. Закон відтворив переважну частину положень вищезгаданого Указу Президента України.

Відповідно до згаданого закону бартерна (товарообмінна) операція у галузі зовнішньоекономічної діяльності — це один з видів експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним договором або договором із змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) поставок передбачена в натуральній формі, між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України та іноземним суб'єктом господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами у будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі.

За вищезгаданим законом товари, що імпортуються за бартерним договором, підлягають ввезенню на митну територію України у строки, зазначені в такому договорі, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення товарів, які фактично експортовані за бартерним договором, а в разі експорту за бартер-

Урядовий кур'єр.

Інф. додаток "Орієнтир". — 1997. — 6 листопада.

Кравець В. Пора приборкати бартерну вакханалію // Урядовий кур'єр. — 1997. — 9 серпня.

Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 5—6. — Ст. 44.

ним договором робіт, послуг — з дати підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг.

У разі експорту за бартерним договором високоліквідних товарів строки ввезення на митну територію України імпортних товарів не повинні перевищувати 60 календарних днів з дати оформлення вивізної вантажної митної декларації.

Порушення строків ввезення товарів (виконання робіт, надання послуг), що імпортуються за бартерним договором, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від вартості неодержаних товарів, загальний розмір якої не може перевищувати розміру заборгованості.

На відміну від традиційного договору міни предметом бартерного договору можуть бути не лише майно, а й послуги і роботи, що випливає із змісту зазначеного Указу. Можлива ситуація, за якої взагалі немає обміну реальними товарами, наприклад, коли кожна із сторін бартерного договору надає одна одній послуги чи виконує роботи.

До бартерного договору в зовнішньоекономічній дяльності застосовуються відповідні положення Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та інші спеціальні законодавчі акти.

Незважаючи на поширення товарообмінних угод у внутрішньому товарообігові України, загальноцивільний договір міни, що опосередковує цей обіг, виявився практично неврегульованим, адже в ЦК УРСР йому присвячено всього лише дві статті — 241 і 242. Стільки ж статей пропонується і в новому ЦК України — статті 734 і 735. У даному випадку не можна компенсувати проблему законодавчої неврегульованості договору міни посиланням на те, що до нього застосовуються відповідні правила про договір купівлі-продажу та інші договори, оскільки мінові угоди, за якими здійснюється обмін одних товарів (робіт, послуг) на інші товари (роботи, послуги) за своїми правовими наслідками у разі їх невиконання можуть виявитися значно складнішими, ніж угоди купівлі-продажу з грошовою оплатою товару або інші самостійні договори.

Так, українська компанія "Укрнафтохім" уклала з AT "Індустріалекспорт" (м.

Бухарест, Румунія) контракт від 17 вересня 1992 р. № 19—12, згідно з якими компанія зобов'язалася на бартерній основні поставити AT топковий мазут, а останнє — виготовити та поставити фланці на суму 2 217 373 доларів США. У встановлені строки фланці було виготовлено й підготовлено для відвантаження, однак компанія "Укрнафтохім" не змогла поставити мазут. AT звернулося до Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України з позовом, в якому вимагало стягнути з "Держкомнафтогазу" (правонаступника компанії "Укрнафтохім") вартість виготовлених фланців. Суд задовольнив вимоги позивача. Водночас своїм рішенням від 14 грудня 1994 р. суд зобов'язав відповідача розпорядитися виготовленими для нього фланцями1. Вирішуючи цю справу, суд обгрунтовано визнав за доцільне застосувати принцип реального виконання зобов'язання в натурі лише позивачем. Оскільки відповідач не міг виконати поставку мазуту в натурі, примусове спонукання його до цього не могло забезпечити захист інтересів позивача, який своє зобов'язання виконав належним чином.

Архів Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України. — 1994. — Справа АС № 62 У.

<< | >>
Источник: О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 2. 2002

Еще по теме Глава 39 ДОГОВІР МІНИ (БАРТЕРУ):

  1. § 6. Договір міни
  2. § 6. Договір міни
  3. 3. Внешнеторговый бартер
  4. Статья 293. Мена (бартер) в сфере хозяйствования
  5. Поняття та загальна характеристика договору міни
  6. Глава 39 Спадковий договір
  7. ГЛАВА 10. ГОСПОДАРСЬКИЙ ДОГОВІР
  8. Глава 10. Шлюбний договір
  9. ГЛАВА 2. ДОГОВІР ДАРУВАННЯ
  10. ГЛАВА 6. ДОГОВІР ПОЗИЧКИ
  11. ГЛАВА 7. ДОГОВІР ПІДРЯДУ
  12. ГЛАВА 10. ДОГОВІР ЗБЕРІГАННЯ
  13. ГЛАВА 11. ДОГОВІР ОХОРОНИ
  14. ГЛАВА 17. КРЕДИТНИЙ ДОГОВІР
  15. ГЛАВА 20. ДОГОВІР ФАКТОРИНГУ
  16. Глава 42 ДОГОВІР ДАРУВАННЯ