<<
>>

Стаття 33. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави та право залишати будь-яку країну, включаючи власну, закріплено також міжнародними актами: Загальною декларацією прав людини від 10 грудня 1948 р.
(ст. 13), Міжнародним пактом про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. (ст. 12), Протоколом № 4 до Європейської конвенції про захист прав і основних свобод від 16 вересня 1963 р. (ст. 2), Європейською конвенцією про правовий статус трудящих мігрантів (Страсбург, 24 листопада 1977 р.) і багатосторонніми та іншими двосторонніми міжнародними актами.
Формування коментованої статті 33 включає дві іпостасі свободи пересування – статичну і динамічну. Вона охоплює як право перебування в одному місті, так і його зміну, включаючи свободу виїзду за кордон, переїзду на постійне або тимчасове місце проживання в іншу країну і безперешкодне повернення на батьківщину.
За Цивільним кодексом України (ст. 29) місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Місцем проживання фізичної особи віком від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи віком від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Свобода пересування включає свободу перебування в певному пункті протягом короткого чи тривалого строку, без створення там постійного місця проживання, чи свободу закріпити за собою нове місце проживання, якщо не має наміру повертатися на старе.
Місце проживання має значення для здійснення і захисту прав особи, для забезпечення сталості цивільних правовідносин. Так, місце проживання в багатьох випадках має значення для встановлення підсудності цивільних справ, знати місце проживання боржника потрібно для встановлення місця виконання обов'язку, якщо інше не передбачається законом або договором. По місту проживання спадкодавця встановлюється місце відкриття спадщини.
Вільне пересування і вибір місця проживання є суттєвою гарантією свободи особистості, умовою ЇЇ професійного і духовного розвитку. Це право є невідчужуваним та непорушним.
Водночас свобода пересування, вільний вибір місця проживання, а також право вільно залишати територію України можуть бути обмежені в інтересах національної або громадськоїбезпеки, для забезпечення громадського порядку, запобіганнязлочинам, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захиступрав і свобод інших осіб і тільки на основі закону, а не іншихнормативних актів.
21 січня 1994 р. введено в дію Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України Саме цей Закон регулює порядок здійснення права громадян на виїзд за кордон і повернення в Україну осіб, які є громадянами України, а також встановлює порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права на виїзд за кордон.
Документом, що надає право на виїзд з України і в'їзд в Україну, посвідчує особу громадянина за кордоном, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон, у відповідних випадках – посвідчення особи моряка, службовий паспорт, дипломатичний
паспорт.
У видачі паспорту, тобто в праві виїзду за кордон, громадянинові України може бути відмовлено лише тимчасово і тільки у
випадках, якщо:
1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю.
Як це передбачається Законом України «Про державнутаємницю», обмеження повинні бути доведені до відома громадян уповноваженим органом – керівником навчального закладу, командуванням військової частини під час прийняття на роботу (навчання) та зарахування на військову службу, пов'язанихз допуском до відомостей, що становлять державну таємницю;
2) діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші не виконані зобов'язання – до виконання зобов'язань, або розв'язанняспору за погодженням сторін у передбачених законом випадках,або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України;
3) проти нього порушено кримінальну справу – до закінчення провадження у справі;
4) він засуджений за вчинення злочину – до відбуття покарання або звільнення від покарання;
5) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених нанього судовим рішенням, – до виконання зобов'язань;
6) він свідомо сповістив про себе неправдиві відомості – доз'ясування причин і наслідків подання неправдивих відомостей;
7) він підлягає призову на строкову військову службу – довирішення питання про відстрочку від призову;
8) щодо нього подано цивільний позов до суду – до закінчення провадження у справі;
він за вироком суду визнаний особливо небезпечним рецидивістом чи перебуває під адміністративним наглядом міліції – до погашення (зняття) судимості чи припинення нагляду.
У випадках, передбачених цими пунктами, може бути відмовлено у праві виїзду за кордон також громадянинові, який одержав паспорт для виїзду раніше – до виникнення обставин, передбачених пунктами 1–9.
Порядок в'їзду до іноземної держави регулюється її законами. Рішення про видачу візи-дозвілу на виїзд приймають консульські посадові особи цієї держави.
Громадянин України ні за яких підстав не може бути обмежений у праві повернутися в Україну.
Згідно з Декларацією про права людини відносно осіб, що не є громадянами країни, де вони проживають, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 13 грудня 1985 р.
(40/144), іноземці, які на законних підставах перебувають на території певної держави, користуються правом на свободу пересування і свободу вибору місця проживання за винятком обмежень, передбачених законом. В Україні вони встановлені Законом від 4 лютого 1994 р. № 3929 XII «Про правовий статус іноземців», Правилами в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного переїзду через її територію.
Згідно з ст. З Закону «Про правовий статус іноземців» іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на визначений строк, а також тимчасово перебувати на її території. Іноземець може отримати дозвіл на імміграцію та іммігрувати на постійне проживання в Україні, якщо він:
— має в Україні законне джерело існування;
— перебуває у близьких родинних відносинах (батько, мати,діти, брат, сестра, дід, баба, онуки) з громадянами України;
— перебуває на утриманні громадянина України;
— має на своєму утриманні громадянина України;
– в інших передбачених законами України випадках.Іноземці, які іммігрували на постійне проживання або для
тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.
Іноземці, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні.
Вони зобов'язуються зареєструвати свої національні паспорти або документи, які їх замінюють, і виїхати з України після закінчення відповідного строку перебування. Іноземці можуть пересуватися по території України і обирати місце проживання в ній вщповщно до порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Істотне значення для вірного тлумачення коментованої статті має рішення Конституційного Суду України від 14 листопада 2001 р. № 15-рп/2001, яке було прийняте на конституційне подання 48 народних депутатів.
Конституційний Суд України вирішив «визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 4 Положення про паспортну службу органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 1994 року № 700, щодо прописки (виписки), згідно з яким паспортна служба органів внутрішніх справ застосовує як загальне правило дозвільний порядок вибору особою місця
проживання.
1.
Положення підпункту 1 пункту 4 Положення про паспортну службу органів внутрішніх справ, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 1994 р. № 700, що визнано неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього рішення».
Підготовлено законопроект «Про реєстрацію осіб за містом проживання» , згідно з яким буде скасовано дозвільний порядок прописки і запроваджено реєстрацію осіб за місцем їх постійного чи тривалого тимчасового проживання, яка має повідомний характер.
Прийняття законопроекту сприятиме створенню умов для повної реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, в тому числі свободи пересування.
<< | >>
Источник: О. В. Петришин и др.. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ. Науково-практичний коментар. 2003

Еще по теме Стаття 33. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.:

  1. Стаття 26. Іноземці та особи без громадянства, що перебу. вають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, які громадяни України, – за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
  2. Стаття 190. Порядок визначення бази оподаткування для товарів, які ввозяться на митну територію України, послуг, які поставляються нерезидентами на митній території України
  3. Глава 41. Кримінальне провадження на території дипломатичних представництв, консульських установ України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні
  4. Стаття 520. Процесуальні дії під час кримінального провадження на території дипломатичних представництв, консульських установ України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні
  5. Стаття 31. Кожному гарантується таємниця листування телефонних розмов, телеграфної та Іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.
  6. Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
  7. Стаття 93. Повідомлення митних органів про намір ввезти товари на митну територію України та про намір вивезти товари за межі митної території України
  8. Стаття 86. Народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і
  9. 5.2. Ст. 1, 4-6,12, 16, 20 Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”
  10. Стаття 6. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених на території' України
  11. Стаття 106. Ввезення в Україну, вивезення з України, транзит через її територію, вивезення з карантинних зон або ввезення до них об'єктів регулювання, які не пройшли фітосанітарного контролю
  12. Стаття 219. Порядок обчислення податку в разі тимчасового ввезення на митну територію України та переміщення через митну територію України транзитом підакцизних товарів
  13. Стаття 93. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України.
  14. Стаття 251. Обмеження щодо вивезення громадянами за межі митної території України окремих товарів
  15. Стаття 157. Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України.
  16. Глава 44. Пропуск та оподаткування товарів, які ввозяться громадянами на митну територію України
  17. Стаття 128. Перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.
  18. Стаття 139. В Автономній Республіці Крим діє Представництво Президента України, статус якого визначається законом України.