<<
>>

Стаття 23. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, у якому забезпечується вільний і всебічний розвиток ЇЇ особистості.

Право на вільний розвиток своєї особистості – це перше з конкретних прав людини, закріплене в Конституції України. Щоправда, таке право не було зафіксоване у Загальній декларації прав людини.
Але в останні десятиріччя воно набуває все ширшого визнання та підтримки всесвітнім співтовариством. 1986 року ООН прийняла Декларацію про право на розвиток. У цьому документі було започатковано роз'яснення змісту цього права. Зокрема проголошувалось, що право на розвиток є невід'ємним правом людини, маючи яке кожна людина та всі народи можуть брати участь у такому економічному, соціальному, культурному і політичному розвитку, де можуть бути повністю здійснені всі права людини й основні свободи, а також сприяти йому та ко-
пестуватись його благами (ст. 1.1). Принципово важливим є положення цього документа про те, що «людина є основним суб'єктом процесу розвитку та має бути активним учасником і бенефі-ціарієм права на розвиток» (ст. 2.1). За сучасною концепцією, яка була викладена, зокрема, на Третьому національному семінарі «Людський розвиток в Україні-95», що відбувся у ІСиєві, людський розвиток – це процес розширення вибору для людини. Насамперед це вибір трьох важливих речей: вести здоровий спосіб життя і жити довго, набувати знань, мати ресурси, аби підтримувати належний життєвий рівень. Сюди ж належать політична, економічна і соціальна свободи, можливість займатися творчою та виробничою діяльністю, гарантії прав людини.
У коментованому приписі зустрічається такий законодавчий прийом, коли в одній статті закону разом з формулюванням певного права визначаються й межі його використання. Такий прийом застосовується і в деяких визнаних міжнародних актах щодо прав людини. Межею здійснення людиною її права на розвиток тут визначено необхідність дотримання прав і свобод інших людей. Вказана межа охарактеризована і в одній із наступних статей Конституції України у вигляді обов'язку кожного не посягати на права і свободи інших (ч.
1 ст. 68). Вона властива використанню людиною не тільки права на розвиток, а й усіх інших прав. Оскільки про неї тут згадано вперше, слід зупинитись на цьому питанні докладніше. Уявлення про те, що межею здійснення людиною власних прав є непорушення прав інших осіб, відбиває загальнолюдський досвід життя в суспільстві, досвід гуманного, цивілізованого спілкування. Воно зустрічається вже у стародавніх релігійних текстах (у Біблії читаємо: «Не робіть іншим того, чого собі не бажаєте». – Дії 15:29) та у висловлюваннях видатних мислителів людства (Руссо, Монтеск'є, Канта та ін.). Однак запровадження обмеження, що розглядається, на практиці може викликати неабиякі труднощі. Адже в соціально неоднорідному суспільстві поряд із загальносуспільними інтересами, однаковими для всіх його членів, існують й інтереси специфічні – групові та індивідуальні. Тому змістовна інтерпретація Різними суб'єктами людських прав, яка зумовлюється значною мірою цими «частковими» інтересами і покликана полегшувати x задоволення, досить часто не співпадає. А звідси й уявлення про те, де ж саме починаються ті права інших, котрі мають бути ме-
Конституція України
Розділ II. Стаття жею здійснення особою її власних прав, у різних суб'єктів доволі часто різняться. У разі конфлікту цих уявлень його розв'язання доручається незалежному арбітрові – суду, з рішенням якого мусять погодитись учасники конфлікту.
Наступне положення коментованої статті пов'язане із загальною характеристикою правового положення індивіда в суспільстві. Тут вперше зустрічається поняття «обов'язку особи». І стає очевидним, що до такої характеристики має входити вказівка не тільки на права та свободи людини, а й на її обов'язки. Щоправда, йдеться тут не про всі обов'язки людини, а лише про ті, які вона має перед суспільством у цілому, у той час як у неї існують ще й обов'язки перед іншими людьми, їх спільностями та об'єднаннями, перед державою. Слід наголосити, що обов'язок, який розглядається, – це не тільки юридичний обов'язок, встановлений законодавством.
Він випливає не лише із юридичних норм держави, а з усіх умов суспільного життя. Отже, йдеться не про спеціально-соціальний (юридичний), а про загальносоціальний обов'язок (точніше – один із його різновидів). Соціальний обов'язок людини – це необхідність певної її" поведінки, об'єктивно зумовленої конкретно-історичними потребами існування та розвитку інших людей, нації, народу, його соціальних груп й усього суспільства. Найважливіші із соціальних обов'язків держава фіксує в законодавстві, надаючи їм тим самим юридичного характеру, і забезпечує різними, у тому числі примусовими засобами. Так, наприклад, це зроблено щодо обов'язку громадянина захищати Вітчизну, шанувати державні символи України (ч. 1 ст. 65 Конституції), щодо обов'язку кожного не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині (ст. 66 Конституції).
У коментованому приписі йдеться про обов'язки людини не перед будь-яким суспільством, а лише перед таким, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості. І це засад-ничо виправдано. Адже в антиправовому, антигуманному, недемократичному суспільстві, яке пригнічує, принижує людину, гальмує її розвиток, навряд чи можна вимагати від неї схвального ставлення до нього, виконання нею усіх її" соціальних, а тим більше юридичних обов'язків.
У коментованій статті втілено й таку світоглядну, філософсько-антропологічну засаду, згідно з якою від суспільства кожна людина отримує те, що їй потрібно для існування й розвитку.
Тому саме суспільство є соціальною цінністю для людини. Усвідомлення цієї засади саме і зумовлює поважливе, відповідальне ставлення людини до виконання своїх соціальних (а отже, й – оскільки їх закріплено у Конституції, в інших законах – до юридичних) обов'язків, запобігає протиставленню прав та обов'язків, гальмує формування суто утриманських установок.
<< | >>
Источник: О. В. Петришин и др.. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ. Науково-практичний коментар. 2003

Еще по теме Стаття 23. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, у якому забезпечується вільний і всебічний розвиток ЇЇ особистості.:

  1. Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
  2. Стаття 27. Кожна людина має невід'ємне право на життя Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави – захищати життя людини.
  3. § 1. Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: історія прийняття та подальший розвиток
  4. Стаття 51. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
  5. Розділ II Права, свободи та обов'язки людини і громадянина
  6. § 4. Поведінка людини в конфліктних емоційних ситуаціях. Психічні стани особистості у процесі вчинення злочину
  7. Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
  8. Стаття 48. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім 7, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
  9. Стаття 33. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
  10. Стаття 52. Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток
  11. Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
  12. § 1. Поняття про особистість. Співвідношення соціального і біологічного в особистості
  13. Глава З Розвиток цивільного права і законодавства України
  14. § 1. Розвиток законодавства про право власності подружжя
  15. Стаття 157. Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України.
  16. Кодифікація та прогресивний розвиток міжнародного права
  17. Майнові права автора чи іншої особи, яка має авторське право
  18. Стаття 68. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.