<<
>>

Стаття 42. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.
Держава забезпечує захист конкуренціїу підприємницькій діяльності.
Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.
Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Конституція України містить цілу низку норм, які, однак, не є систематизованими в окремий конституційно-правовий інститут, але утворюють у сукупності певну системно-структурну єдність.
Незважаючи на економічні доктрини та національні особливості їх втілення в правові форми функціонування економічних відносин, ринкова економіка базується на економічній багатоманітності з особливим акцентом на розвиток приватної власності на засоби виробництва, на свободі конкуренції і ціноутворення, ефективному механізмі державного регулювання економічних процесів. Рушійною силою ринкової економіки відповідно є підприємництво, як безпосередня, самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку.
Таким чином, положення ст. 42 Конституції України системно пов'язані зі ст. 15 Конституції України щодо засад економічної багатоманітності; ст. 16 Конституції України щодо найважливішої функції держави – забезпечення економічної безпеки України; а також статтями 13 та 14 Конституції України щодо закріплення права власності на природні ресурси, які є одним із найважливіших засобів виробництва. Безпосередній, органічний зв’язок реалізація конституційного права на підприємницьку діяльності має зі ст. 41 Конституції України щодо змісту та форм права власності, непорушності права приватної власності; ст.
43 Конституції України про право на працю та ст. 54 Конституції України щодо гарантій свободи творчості та захисту прав інтелектуальної власності. Саме реалізація права власності шляхом використання її об'єктів у підприємницькій діяльності як капіталу та реалізація права на працю, як обов'язкового фактора виробництва і відповідно ринкових економічних відносин, права на творчу діяльність і використання її результатів шляхом залучення об'єктів інтелектуальної власності до підприємницької діяльності утворюють необхідну і відносно автономну систему функціонування ринкових підприємницьких відносин. Від практичної результативності цих відносин безпосередньо залежить реалізація одного з найважливіших конституційних прав – права на достатній життєвий рівень громадянина України, що зафіксований у ст. 48 Конституції України. Системність у співвідношеннях названих положень Конституції України об'єктивно вимагає утворення в її межах окремого структурного підрозділу – «економічної системи». Зміст положень ст. 42 Конституції України про право на підприємницьку діяльність визначає її центральне місце для регулювання економічних відносин ринкового типу, адже вони стосуються активної рушійної сили цих відносин – підприємництва.
Підприємницькі відносини втілюють у собі високу напругу одночасного співіснування приватних і публічних інтересів. Безмежна кількість соціальних конфліктів на цьому грунті та їх драматизм демонструє ступінь важливості, складності і відповідальності, що лягає на визначення правових форм реалізації підприємницької діяльності.
З одного боку, визнання законодавцем права на підприємницьку діяльність є визнанням ваги та ролі приватного інтересу, приватної мотивації, що спонукає до підприємницької діяльності. В свою чергу, право на підприємницьку діяльність з позиції пріоритету приватного інтересу реалізується через ключовий приватно-правовий феномен – свободу договору, як право укладати або не укладати угоду, самостійно обирати контрагента, визначати вид зобов'язання та параметри його окремих умов тощо.
З іншого боку, підприємницька, економічна діяльність є лише частиною суспільного життя і її здійснення супроводжуєть-
ся впливом багатьох інших, зокрема публічних, інтересів.
Тому завданням забезпечення публічних інтересів з точки зору їх впливу на свободу підприємництва, свободу договору є необхідність обмеження можливостей реалізації вказаних свобод. Отже, забезпечення свободи підприємництва є водночас і приватним і публічним інтересом у тому сенсі, що в умовах ринкової економіки підприємницька діяльність є головним чинником економічної життєдіяльності суспільства. Підприємницька діяльність є підґрунтям появи всіх інших публічних інтересів, що виникають у цій сфері.
Саме тому право на підприємницьку діяльність, що суб'єктивно реалізується завдяки приватному інтересу через приватну мотивацію, є першочерговим публічним інтересом функціонування економічної системи як такої з усіма наступними соціальними сподіваннями щодо ЇЇ результативності. Важливо враховувати, що спрямованість, інтенсивність та зміст і приватних, і публічних інтересів є мінливими, залежать від багатьох внутрішніх, а в умовах глобалізації світових економічних процесів – і зовнішніх чинників. Тому конфігурація суспільно прийнятного балансу цих інтересів постійно змінюється.
Важливо враховувати, що динаміка публічних та приватних інтересів у галузі підприємництва не дає можливості сформулювати баланс цих інтересів казуїстично. Тому завданням конституційно-правового регулювання є фіксація: ієрархії приватних і публічних інтересів; правових засобів їх реалізації та рівня законодавчого визначення правових наслідків неправомірної поведінки підприємців.
Стаття 42 Конституції України враховує у змісті своїх положень суперечність суспільних економічних відносин. Так, у ч. 1 цієї статті поряд з фіксацією права на підприємницьку діяльність включено застереження, що сферою його реалізації є тільки ті види діяльності, що не заборонені законом. Законодавець вказав і на засоби обмеження – пряму заборону шляхом відсилання до поточного законодавства. Важливо звернути увагу на те, що в цьому випадку Конституція України не вказує на зміст тих чи інших публічних інтересів, для врахування яких законодавчо можуть бути застосовані ці заборони.
Відсутність посилання у Конституції України на можливість обмежень підприємницької діяльності поточним законодавством, керуючись тими чи іншими публічними інтересами, призводить до колізії з положенням
ст. 64 Конституції України щодо того, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією.
Наявність простого застереження у тексті Конституції щодо можливості заборонити або обмежити право на підприємницьку діяльність без посилання на визначений публічний інтерес, захист якого має бути підставою для таких обмежень, практично призводить до безконтрольного обмеження поточним законодавством наданого Конституцією України цього права, що не є допустимими.
Частина 2 цієї статті містить інший за юридичною технікою засіб обмежень – обмеження за колом осіб. Так «підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом». В цьому випадку Конституція України вказує на засіб обмеження права на підприємницьку діяльність через суб'єктний склад правовідносин, конкретний зміст якого визначається шляхом відсилання до поточного законодавства. Слід зауважити, що групу суб'єктів підприємницької діяльності поряд із фізичними особами складають також юридичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, що уособлюють у собі приватні інтереси їх засновників, якими первинно завжди є фізичні особи (за винятком випадків, коли засновником, наприклад, виступає держава або орган місцевого самоврядування). Водночас віднесення змісту ст. 42 Конституції України до розділу II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» з точки зору конституційно-правового регулювання призвело до існування двох окремих режимів їх діяльності: для фізичних осіб – підприємців і для юридичних осіб.
В частині 3 ст. 42 Конституції України публічним інтересом, щодо забезпечення якого держава застосовує заборону на окремі види поведінки з боку підприємців, є необхідність підтримання економічної конкуренції як системного чинника функціонування ринкової економіки.
Слід звернути увагу, що в цій частині ст. 42 Конституції України заборона сформульована у вигляді прямої вказівки на перелік родових складів економічних, господарських правопорушень – зловживання монопольним становищем на ринку; неправомірне обмеження конкуренції; недобросовісна конкуренція. Фактично ця норма також відсилає до по-
точного конкурентного законодавства, яке містить вичерпний перелік відповідних правопорушень. Слід звернути увагу й на те, що Конституція України не забороняє монопольне становище підприємця на внутрішньому ринку як таке. Це особливо важливо в умовах міжнародної конкуренції. Держава забороняє саме зловживання монопольним становищем, яке і утворює склад правопорушення. Однак види і межі монополії, що відділяють правомірну монополію від забороненої, згідно із ст. 42 Конституції України визначаються законом.
Серед публічних інтересів, що є чинником публічно-правового регулювання підприємницької діяльності, – права споживачів на якість і безпеку товарів та послуг, що виробляються та надаються підприємцями. В частині 4 цієї статті Конституції України держава фіксує свій обов'язок захищати права споживачів шляхом контролю за якістю та безпекою продукції, усіх видів послуг і робіт.
Очевидно, з точки зору послідовності застосування інструментів юридичної техніки законодавцю в цьому випадку також було б доцільно вказати на правові наслідки завдання шкоди споживачам та зробити відсилання до спеціального поточного законодавства.
Слід зазначити, що складність змісту економічних відносин, їх регулювання з боку держави вимагає застосування багатьох інших обмежень та заборон у підприємницькій діяльності. Ці обмеження, як правило, не пов'язані із забороною окремих видів діяльності або визначенням сфери державної монополії чи забороною окремим особам займатися підприємництвом або станом економічної конкуренції, або правами споживачів. Вони в першу чергу пов'язані з можливістю реалізації свободи договору, а саме через встановлення обмежень на укладання певних угод, звуження сфери диспозитивності у визначенні тих чи інших договірних умов, наприклад, платіжних, цінових, умов забезпечення зобов'язань тощо.
<< | >>
Источник: О. В. Петришин и др.. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ. Науково-практичний коментар. 2003

Еще по теме Стаття 42. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.:

  1. Стаття 59. Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
  2. Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
  3. Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності.
  4. Стаття 45. Кожен, хто працює, має право на відпочинок.
  5. Стаття 362. Несанкціоновані дн з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї
  6. Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
  7. Майнові права автора чи іншої особи, яка має авторське право
  8. Стаття 50. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
  9. Стаття 48. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім 7, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
  10. Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.
  11. Стаття 415. Обмеження в роботі за сумісництвом та занятті підприємницькою діяльністю
  12. Стаття 47. Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
  13. Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
  14. Стаття 53. Кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в
  15. Стаття 126. Керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред'явила їх для перевірки