<<
>>

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Де право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Одним з пріоритетних напрямів політики України як соціальної держави є створення умов для реалізації права на гідне існування осіб, які втратили працездатність.
Конституція України
Розділ //.
Стаття За роки самостійного розвитку вітчизняного законодавства створено розгалужену систему нормативних актів, які встановлюють багато видів соціального забезпечення на засадах соціального страхування, державного забезпечення та державної підтримки вразливих верств населення. Зараз в Україні триває реформування системи соціального забезпечення, основною організаційно-правовою формою якого стає загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до «Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 14 січня 1998 р. залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття. Три види страхування із зазначених вже діють, а з 1 січня 2004 р. набирає чинності Закон України від 9 липня 2003 р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Завершено роботу над законопроектом з медичного страхування.
Прийняття Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» означає, по суті, створення нової сучасної пенсійної системи, яка враховує загальноприйняті європейські стандарти та базується на принципах соціальної справедливості, фінансової стабільності пенсійної системи та сприяння економічному зростанню.
Реформування пенсійної системи полягає в забезпеченні принципів соціальної рівності, поступовому підвищенні розмірів пенсій відповідно до державних соціальних стандартів, ліквідації соціальних пільг і привілеїв. Закон встановлює обов'язкову (для всіх працюючих) і добровільну участь населення України в загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванні. Пенсії визначатимуться на страховій основі виключно за даними системи персоніфікованого обліку страхових внесків. Поступово країна перейде з солідарної на накопичувальну пенсійну систему, що дозволить стимулювати трудову активність працівників, зацікавлених у високій офіційній заробітній платі, з якої обчислюються страхові внески. При збереженні пенсійного віку (для чоловіків – 60, а для жінок – 55 років) запроваджуєте
ся прогресивне підвищення пенсії для стимулювання пізнішого виходу на пенсію.
Забезпечення населення України пенсіями може здійснюватися і за межами загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Стаття 2 Закону України від 9 липня 2003 р. «Про недержавне пенсійне забезпечення» встановлює, що система недержавного пенсійного забезпечення є складовою частиною системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного соціального страхування пенсійних виплат.
Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється недержавними пенсійними фондами (відкритими, корпоративними, професійними) шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів; страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду; банківськими установами шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень.
Пенсійний контракт є договором між пенсійним фондом та його вкладником, який укладається від імені пенсійного фонду його адміністратором та згідно з яким здійснюється недержавне пенсійне забезпечення учасника або кількох учасників фонду за рахунок пенсійних внесків такого вкладника (ст. 55).
Видами пенсійних виплат є пенсія на визначений строк та одноразова пенсійна виплата (ст. 60).
З метою запобігання нецільовому використанню коштів Закон передбачає, що управління активами пенсійних фондів здійснюють не вони самі, а компанії з управління активами або професійні адміністратори, які отримали ліцензію на провадження діяльності з управління активами (ст. 34).
Закон України від 15 липня 1999 р. «Про прожитковий мінімум» визначає прожитковий мінімум як вартісну величину достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних
Конституція України
Розділ II. Стаття соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум застосовується для загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм; встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; визначення права на призначення соціальної допомоги; визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування та інших; встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Нині прожитковий мінімум становить 342 гривні на одну особу в розрахунку на місяць.
Стаття 25 Загальної декларації прав людини встановлює, що кожна людина має право на забезпечення на випадок безробіття, захворювання, інвалідності, вдівства, настання старості або іншого випадку втрати засобів для існування з незалежних від нього обставин. Разом з тим відповідно до ст. 22 цього акта рівень забезпечення визначається ресурсами кожної держави.
З 1 липня 2003 р. в Україні трудові пенсії нараховуються, виходячи з мінімального розміру пенсії 50 гривень при максимальному розмірі 150 гривень. Звичайно, такий рівень пенсійного забезпечення не відповідає потребам і в державі поки що не створено належних умов для реалізації конституційної норми про відповідність рівня життя пенсіонерів прожитковому мінімуму.
<< | >>
Источник: О. В. Петришин и др.. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ. Науково-практичний коментар. 2003

Еще по теме Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.:

  1. Стаття 244/11. Органи Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності
  2. Стаття 165/4. Порушення законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності
  3. Стаття 165/5. Порушення законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням
  4. В яких випадках перевізник звільняється від відповідальності за втрату, псування і пошкодження вантажу?
  5. Відсоток втрати професійної працездатності
  6. Стаття 338. Пошкодження або втрата митного забезпечення
  7. Стаття 44. Ти, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.
  8. Стаття 86. Народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і
  9. 7. Випадки збільшення розміру відшкодування шкоди на вимогу потерпілого у разі зміни стану працездатності
  10. Стаття 52. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
  11. Стаття 70. Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років.
  12. Стаття 331. Видача товарів, транспортних засобів без дозволу митного органу або їх втрата
  13. Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
  14. Стаття 422. Розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості
  15. Стаття 52. Особи, які мають право відмовитися від давання показань
  16. Стаття 385. Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов’язків
  17. Стаття 163. Право батьків на відібрання малолітньої дитини від інших осіб
  18. Стаття 363. Порушення правил експлуатації електронно-обчислюваль- них машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється
  19. Стаття 39. Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації) про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.