<<
>>

Стаття 146. Інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом.

За Конституцією в Україні визнається місцеве самоврядування, яке виступає як важливий елемент конституційного ладу, форма здійснення народовладдя та фундаментальне право людини і громадянина на самостійне вирішення питань місцевого значення.
Визначаючи концептуальні засади функціонування місцевого самоврядування в Україні (поняття, систему суб'єктів, форми здійснення, матеріальну і фінансову основи), решту питань організації місцевого самоврядування Конституція залишає для врегулювання окремими законами. Адже Конституція як акт тривалої дії не може врахувати різноманітні аспекти функціонування територіальних громад у процесі становлення місцевого самоврядування в Україні. Слід мати на увазі, що держава за допомогою правових заходів, у тому числі шляхом прийняття законів, лише впорядковує, зовнішньо оформлює самоврядну активність територіальних громад, не встановлюючи її. Законами регламентуються лише основи, відправні засади організації та діяльності місцевого самоврядування. Тим самим підтверджується, що місцеве самоврядування є явищем громадського, а не державного життя. Визнаючи та гарантуючи дане право, держава дає можливість самостійно розвиватися територіальним громадам, у той же час підкріплюючи та захищаючи муніципальну діяльність.
Одночасно стаття, що коментується, втілюючи положення ч. 2 ст. 19 Конституції України, встановлює суворі рамки діяльності органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб – вони діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Це так званий дозвільний тип правового регулювання, який полягає у чіткому законодавчому визначенні їх компетенції, забороні виходити за рамки, встановлені нормативно-правовими актами («дозволено тільки те, що прямо передбачено законом»). Такий тип правового регулювання сприяє встановленню верховенства права, запобігає свавільній, непідконтрольній та незаконній діяльності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, створює атмосферу суворого та беззаперечного додержання Конституції та законів України як неодмінну ознаку режиму законності.
Так, згідно із ст. 92 Конституції виключно законами встановлюються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод (п. 1), територіальний устрій України (п. 13), засади місцевого самоврядування (п. 15), статус столиці України, спеціальний статус інших міст (п. 16), організація і порядок проведення виборів і референдумів (п. 20); ч. З ст. 133 закріплює, що міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України; ч. 2 ст. 140 зазначає, що особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України; ч. З ст. 141 визначає, що статус голів, депутатів і виконавчих органів ради та їхні повноваження, порядок утворення, реорганізації, ліквідації визначаються законом.
Норми, які містяться у даній статті, є нормами-орієнтирами, які спрямовані на пошук оптимальних варіантів законодавчого регулювання питань місцевого самоврядування в Україні, визначають як систему обов'язкових законів України, які регулюють суспільні відносини в сфері місцевого самоврядування, так і обумовлених динамікою сучасного муніципального життя потенційно необхідних законодавчих актів, робота над підготовкою яких триватиме у майбутньому.
Аналіз чинних законодавчих актів, що визначають інститут місцевого самоврядування, дає можливість виділити декілька їх груп. Так, основним законодавчим актом після прийняття Конституції України у створенні правових основ місцевого самоврядування став Закон від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні». Цей Закон включає класичні елементи конституційно-правового регулювання: закріплює статус суб'єктів системи місцевого самоврядування, сферу їх компетенції – власної та делегованої; гарантії реалізації й захисту місцевого самоврядування; юридичну відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Самостійну групу складають ті, що регламентують окремі питання місцевого самоврядування. До їх переліку належать, наприклад, закони «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» 1991 p., «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» 1998 p., «Про столицю України – місто-герой Київ» 1999 p., «Про органи самоорганізації населення» 2001 p., «Про службу в органах місцевого самоврядування» 2001 p., «Про статус депутатів місцевих рад» 2002 р.
тощо. Важливу роль у регулюванні місцевого самоврядування відіграють закони, присвячені економічним питанням, зокрема, Бюджетний кодекс, закони України «Про плату за землю» 1996 p., «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» 1998 p., «Про іпотеку» 2003 р. тощо.
Враховуючи, що Конституція України виокремлює правовий статус Автономної Республіки Крим (розділ X) та особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополя, можна вести мову про розмежування дії законів залежно від сфери їх поширення. Так, місцеве самоврядування в Автономній Республіці Крим регулюється, окрім законодавства України, ще й Конституцією та нормативно-правовим актами Автономної Республіки Крим, які, у свою чергу, не можуть суперечити відповідно Конституції України та чинному законодавству України.
У частині 2 ст. 140 Конституції України зазначено, що особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Але, якщо Верховна Рада України прийняла Закон України від 15 січня 1999 р. «Про столицю України – місто-герой Київ», яким закріпила спеціальний статус та особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування в місті відповідно до Конституції, то робота над підготовкою закону «Про статус міста Севастополя» ще триває.
Сьогодні в Україні нараховується майже сімсот законів, так чи інакше пов'язаних із сферою місцевого самоврядування. У його законодавчому забезпеченні залишається ще багато прогалин, недосконалих, суперечливих норм. До законів, які необхідно підготувати та прийняти, належать закони «Про територіальні громади в Україні», «Про комунальну власність», «Про адміністративно-територіальний устрій України» та ін.
<< | >>
Источник: О. В. Петришин и др.. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ. Науково-практичний коментар. 2003

Еще по теме Стаття 146. Інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом.:

  1. Стаття 56. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
  2. Стаття 38. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
  3. Стаття 29. Взаємовідносини митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій з органами місцевого самоврядування і місцевими державними адміністраціями
  4. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ АВТОРИТЕТУ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ОБ’ЄДНАНЬ ГРОМАДЯН
  5. Стаття 140. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
  6. Стаття 142. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
  7. Нормативні акти місцевих органів самоврядування в галузі екології та співвідношення їх змісту із законодавчими і нормативно-правовими актами центральних органів влади й управління.
  8. Стаття 40. Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
  9. Стаття 71. Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування, .; Виборцям гарантується вільне волевиявлення.
  10. Розділ XI Місцеве самоврядування
  11. Стаття 144. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
  12. Глава 3. Взаємовідносини митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також з підприємствами та громадянами
  13. Стаття 7. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
  14. Стаття 145. Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.
  15. Стаття 26. Взаємовідносини митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій та їх посадових осіб з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також з підприємствами та громадянами
  16. Стаття 143. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результа
  17. 2.4. ОРГАНИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ЯК СУБ’ЄКТИ БЮДЖЕТНИХ ПРАВОВІДНОСИН
  18. Стаття 86. Народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і