<<
>>

Стаття 130. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування.
Норми цієї статті присвячені гарантіям забезпечення незалежності суддів, але на відміну від гарантій, закріплених у ст.
126, вони визначають фінансові, матеріальні і організаційні аспекти забезпечення незалежності судів і суддів, що випливають із їх статусу.
Незалежність і самостійність судової влади – якості, необхідні для здійснення правосуддя, діяльності суддів, які у своїх рішеннях, вироках, постановах можуть визнавати дії посадових осіб неправомірними, акти органів державної влади і місцевого самоврядування – незаконними, виконання зобов'язань – неналежним, у діях осіб – ознаки складу злочину, доводи позивача або відповідача – необгрунтованими тощо. Іноді зацікавлені особи шукають різні шляхи впливу на суд з намаганням прийняття рішення на свою користь. Тому розроблені механізми протидії таким проявам, які закріплені в ряді міжнародних документів, зокрема, в Основних принципах незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 p., у Рекомендаціях № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухвалених Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів 13 жовтня 1994 р.
Наявність механізмів протидії важлива не тільки щодо процесуальної діяльності суду, процедури здійснення правосуддя, а й стосовно організації судової влади, оскільки від вирішення
організаційних питань залежить належне судочинство. Тому в цих документах містяться, поряд з іншими, вимоги до держав-членів щодо надання судовим органам відповідних засобів, які б давали змогу їм належним чином виконувати свої обов'язки (ст. 7 Основних принципів); забезпечували відповідність статусу і винагороди суддів гідності їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе, а також надавали необхідний персонал і обладнання, зокрема засоби діловодства і зв'язку, щоб судді могли діяти ефективно та без невиправданих помилок (пункти b, d Принципу III Рекомендацій).
Серед механізмів, націлених на охорону суддівських інтересів і збереження судової незалежності, міжнародною спільнотою визнаються і органи суддівського самоврядування (п. 9 Основних принципів, Принцип IV Рекомендацій). Ці механізми гарантують захист суддівського корпусу від зовнішнього впливу на відправлення правосуддя шляхом створення необхідного організаційного забезпечення суду як установи і належного забезпечення суддів як носіїв судової влади.
З урахуванням важливості організаційного забезпечення незалежності суддів при здійсненні правосуддя на конституційному рівні у ст. 130 закріплені такі гарантії:
— забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів покладається на державу. У Державному бюджеті задля реалізації цього завдання окремо визначаються видатки на утримання судів;
— внутрішня діяльність судів вирішується через органи суддівського самоврядування.
Організаційне забезпечення діяльності судів становлять заходи фінансового, матеріально-технічного, наукового, інформаційного та організаційно-технічного характеру, спрямовані на створення умов для повного і незалежного здійснення правосуддя. Раніше виконання цих заходів (крім Верховного Суду України, Конституційного Суду України та господарських судів) щодо усіх судів покладалося на Міністерство юстиції України і його обласні та районні управління як основне завдання.
Нині в Україні створена єдина система забезпечення функціонування судової влади – судів загальної юрисдикції та Конституційного Суду, яку створюють кілька суб'єктів.
Організаційне забезпечення діяльності Верховного Суду України, Конституційного Суду України та вищих спеціалізованих судів здійснюється апаратами цих судів. Вказані суди також виконують функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення своєї діяльності.
Організаційне забезпечення усіх, окрім перелічених, судів загальної юрисдикції, а також інших органів і установ судової системи здійснює Державна судова адміністрація України.
Вона є головним розпорядником коштів для фінансового забезпечення діяльності цих судів загальної юрисдикції, а також діяльності кваліфікаційних комісій судів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування та державної судової адміністрації (статті 120,125 Закону України від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України»).
Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України (Положення про Державну судову адміністрацію України, затверджене Указом Президента України від 3 березня 2003 р. № 182/2003). Спільно з територіальними управліннями вона утворює систему органів державної судової адміністрації, яку очолює. Посадові особи державної судової адміністрації є державними службовцями.
Таким чином, незважаючи на єдність та моноцентризм новоутвореної судової системи, Україна не пішла шляхом покладання на судову владу організаційного забезпечення діяльності суддів у повному обсязі, а зберегла у дещо зміненому вигляді змішану систему, поділивши здійснення цієї функції між судовою і виконавчою гілками влади. Однак зміст діяльності цього органу виконавчої влади з вказаного питання не є тотожним змісту діяльності Міністерства юстиції України. Окрім того, судова влада має кілька важелів впливу на державну судову адміністрацію для забезпечення своєї незалежності та самостійності:
а) кошторис витрат на утримання кожного суду затверджується на підставі певних нормативів. Ці нормативи державна судова адміністрація розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України. Вони є єдиними для фінансового забезпечення усіх судів загальної юрисдикції, котрі є юридичними особами, мають самостійний баланс і рахунки в установах банку. Відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду згідно з затвердженими нормативами покладається на державну судову адміністрацію, контроль за якою з цього питання здійснює Рада суддів України;
б) для уникнення суб'єктивізму і протекціонізму у розподілікоштів видатки на утримання суддів у Державному бюджеті України визначаються окремими рядками по Верховному Суду України, Конституційному Суду України, по загальних і спеціалізованих судах, а також окремими рядками по місцевих судах, апеляційних судах (у тому числі Апеляційному суду України), військовихсудах (місцевих та апеляційних разом) та окремо по Касаційномусуду України і по кожному вищому апеляційному суду.
Ці витратине можуть бути скасовані в поточному фінансовому році;
в) разом з Радою суддів України визначаються нормативинавантаження суддів у судах усіх рівнів та виробляються пропозиції щодо кількості суддів у відповідних судах;
г) Рада суддів України як вищий орган суддівського самоврядування у період між з'їздами суддів України наділена повноваженнями по здійсненню контролю за діяльністю державної судовоїадміністрації, заслуховує інформацію посадових осіб державноїсудової адміністрації про їх діяльність. При призначенні на посаду Голови Державної судової адміністрації України, якій призначається і звільняється в порядку, встановленому для призначеннякерівників центральних органів виконавчої влади, його кандидатура має бути узгоджена з Радою суддів України. Таке погодженнячи згода потрібні і при призначенні Головою Державної судовоїадміністрації начальників територіальних управлінь Державноїсудової адміністрації або своїх заступників. У разі коли суддівськаспільнота буде незадоволена якістю виконання Головою державної судової адміністрації України своїх повноважень, за рекомендацією з'їзду суддів України він може бути звільнений з посади.
Реалізоване в Законі «Про судоустрій України», у Бюджетному кодексі України та в інших нормативних актах інституціональ-не вирішення організаційного забезпечення діяльності судів створило лише механізми незалежного та неупередженого забезпечення діяльності суду і суддів. Між тим конституційна норма вимагає від держави покладання на себе не просто усіх витрат на функціонування судової влади, а витрат у такому обсязі, який би забезпечував належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. Належне функціонування суду і суддів включає багато параметрів, зокрема:
– достойні судової влади приміщення для здійснення правосуддя, кошти на їх ремонт, переобладнання та утримання;
– витрати на суб'єктне і інформаційне забезпечення судовогопроцесу: виклик свідків, експертів, перекладачів; винагорода народним засідателям; придбання сучасних технічних засобівфіксування судового процесу; своєчасне відправлення кореспонденції; оплата поштових послуг.
Слід виокремити витрати, які забезпечують належні умови діяльності суддів як носіїв судової влади і націлені на задоволення професійних, матеріальних, соціальних потреб суддів. Міжнародна спільнота, враховуючи, що на суддів покладається обов'язок приймати остаточне рішення з питань життя і смерті, свободи, прав, обов'язків і власності громадян, вимагає від держав забезпечення того, щоб статус і винагорода суддів відповідали гідності їхній професії та відповідальності, яку вони беруть на себе, і гарантувалися законом (ст.
11 Основних принципів незалежності судових органів, п. b Принципу III Рекомендацій № (94)12). Між тим Закон України «Про судоустрій України» визначився з розміром заробітної плати (грошового забезпечення) суддів лише принципово, зазначив, що розмір заробітної плати (грошового забезпечення) суддів:
— повинен забезпечувати його фінансову незалежність;
— визначатися відповідно до Закону від 15 грудня 1992 р.«Про статус суддів» та інших нормативно-правових актів щодоумов оплати праці суддів;
— не може бути зменшений (ст. 123 Закону).
Однак Закон України «Про статус суддів» теж не вирішує питань щодо заробітної плати (грошового забезпечення) суддів, оскільки ст. 44 Закону регулює структуру заробітної плати і її відсоткову кореляцію з посадовими окладами Голови Верховного Суду України і голови суду, де працює суддя. Тобто йдеться про співвідношення заробітної плати усередині суддівського корпусу. І хоча суттєва диспропорція у посадових окладах суддів судів різних рівнів є недемократичною, такою, що порушує принцип єдності статусу суддів усіх рівнів, суперечить традиціям і практиці сучасних демократичних правових держав, вона все ж врегульована законом. Отже, жоден закон не визнає, який саме розмір заробітної плати відповідає конституційним вимогам щодо створення належних умов діяльності суддів. Можливі кілька варіантів вирішення цього питання на законодавчому рівні: або закріплення певної суми у цифровому значенні з щорічними або необхідними
поправками з урахуванням процесів інфляції, або з вказівкою певного коефіцієнту від суми мінімальної заробітної платні, або в кореляції до заробітної платні вищих посадових осіб держави чи народних депутатів. Саме останньому варіанту має бути віддана перевага як найбільш поширеному в демократичних державах.
Міжнародні акти щодо незалежності судових органів визнають створення суддівських об'єднань як одну з гарантій забезпечення незалежності й охорони інтересів суддів. Конституція визначає, що в Україні для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування, тобто самостійне колективне вирішення зазначених яитань професійними суддями.
Закон до внутрішньої діяльності відносить питання організаційного забезпечення судів та діяльності судців, соціальний захист суддів та їх сімей, а також інші питання, що безпосередньо не пов'язані зі здійсненням правосуддя.
Організаційними формами суддівського самоврядування є збори суддів, конференції суддів, з'їзд суддів України, ради суддів та їх виконавчі органи.
Збори суддів місцевого суду, апеляційного суду, Апеляційного та Касаційного судів України, вищого спеціалізованого суду, Верховного Суду України – це зібрання суддів відповідного суду, на якому вони обговорюють питання, що стосуються внутрішньої діяльності суду чи роботи конкретних суддів або працівників апарату суду, та приймають з цих питань колективні рішення, котрі є обов'язковими для суддів цього суду. Збори суддів заслуховують звіти суддів, які обіймають адміністративні посади в суді, та керівників структурних підрозділів апарата суду. Виконання рішень зборів суддів місцевого суду покладається на голову відповідного суду, а виконання рішень зборів суддів у судах, де діють президії суду, – на президії.
Збори суддів місцевих, апеляційних та вищих спеціалізованих судів обирають делегатів на відповідні конференції суддів, а збори суддів Апеляційного суду України, Касаційного суду України, Верховного Суду України – делегатів на з'їзд суддів України.
Конференція суддів – це зібрання представників суддів (делегатів) відповідних судів, яке (має повноваження:
– обговорювати і вирішувати питання, що стосуються фінансування та організаційного забезпечення діяльності відповідних судів;
— заслуховувати звіти виконавчих органів конференції, інформацію відповідних управлінь державної судової адміністрації;
— визначати кількісний склад ради суддів (виконавчого органу конференції суддів) та обирати її членів;
— обирати членів відповідної кваліфікаційної комісії суддів;
— обирати делегатів на з'їзд суддів.
Конференції суддів скликаються, як правило, не рідше ніж один раз на рік. У період між конференціями функції суддівського самоврядування виконує відповідна рада суддів. Вона обирає зі свого складу голову, його заступника і секретаря ради суддів. При цьому заборонено бути головою ради суддів головам апеляційних і вищих спеціалізованих судів та їх заступникам, головам військових палат Апеляційного та Касаційного судів України.
Найвищим органом суддівського самоврядування є з'їзд суддів України. Відповідно до Конституції України, законів «Про судоустрій України», «Про Конституційний Суд України», «Про Вищу раду юстиції» з'їзд суддів наділений повноваженнями:
— визначати кількісний склад та обирати Раду суддів України і відповідно заслуховувати її звіт про виконання завданьорганів суддівського самоврядування щодо забезпечення незалежності судів і суддів, стан фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів;
— обирати членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів та заслуховувати інформацію про її діяльність;
— заслуховувати інформацію Голови Державної судової адміністрації України про її діяльність, може виразити йому недовіру;
— призначати та звільняти суддів Конституційного СудуУкраїни;
— призначати членів Вищої ради юстиції та приймати рішення про припинення їх повноважень тощо.
З'їзд суддів приймає рішення, що є обов'язковими для всіх професійних суддів. Черговий з'їзд суддів скликається один раз на три роки, тому у період між з'їздами вищим органом суддівського самоврядування є Рада суддів України, яка обирається з'їздом суддів. До її складу повинні бути обрані: не менш як половина від загальної кількості Ради суддів представники загальних місцевих та апеляційних судів і не менш як по одному представнику від суддів Апеляційного суду України, Касаційного суду України, конференції суддів військових судів, конференції суддів
відповідних спеціалізованих судів, суддів Верховного Суду України, а також суддів Конституційного Суду України.
Члени Ради суддів України обирають із свого складу голову, його заступника та секретаря, а також президію Ради. До її повноважень окрім виконання та контролю рішень з'їзду належать, зокрема, такі:
— розробка та організація виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і судців, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів;
— здійснення контролю за діяльністю Державної судової адміністрації, заслуховування інформації посадових осіб Державноїсудової адміністрації про їх діяльність;
— вирішення питань про призначення суддів на адміністративні посади в судах тощо.
Забезпечення роботи усіх органів суддівського самоврядування та рад суддів здійснюється Державною судовою адміністрацією за рахунок коштів Державного бюджету України.
Закріплені в Законі «Про судоустрій України» повноваження органів суддівського самоврядування та їх виконавчих органів за своїм юридичним змістом мають характер рекомендаційний або погоджувальний. Вони не є остаточною інстанцією у вирішенні питань обіймання суддями адміністративних посад у суді, просування по щаблям суддівської кар'єри, про притягнення до дисциплінарної відповідальності, усунення з суддівської посади тощо, тобто усіх тих повноважень, які охоплюються поняттям самоуправління. А це вимагає подальшого розвитку та посилення елементів самоуправління суддівської спільноти з метою реалізації конституційного принципу у його точному розумінні.
<< | >>
Источник: О. В. Петришин и др.. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ. Науково-практичний коментар. 2003

Еще по теме Стаття 130. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.:

  1. Стаття 415. Виконання судових доручень іноземних судів і звернення судів України з дорученнями до іноземних судів
  2. Стаття 123. Організація і порядок діяльності прокуратури України визначаються законом.
  3. Стаття 153. Порядок організації і діяльності Конституційного Суду України, процедура розгляду ним справ визначаються законом.
  4. Стаття 20. Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.
  5. Стаття 15. Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова. Цензура заборонена. Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України.
  6. Розділ VIII. ПРО ВИЗНАННЯ ТА ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ ІНОЗЕМНИХ СУДІВ В УКРАЇНІ
  7. Стаття 15. Компетенція судів щодо розгляду цивільних справ
  8. Стаття 602. Підстави і порядок виконання вироків судів іноземних держав
  9. Глава 46. Визнання та виконання вироків судів іноземних держав та передача засуджених осіб
  10. ГЛАВА ВИЗНАННЯ ТА ВИКОНАННЯ ВИРОКІВ СУДІВ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ ТА ПЕРЕДАЧА ЗАСУДЖЕНИХ ОСІБ
  11. Стаття Підстави і порядок виконання вироків судів іноземних держав
  12. Стаття 188/35. Невиконання законних вимог Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо надання інформації
  13. Стаття 125. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.
  14. Стаття 90. Значення рішень інших судів у питаннях допустимості доказів
  15. Стаття 124. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
  16. Стаття 128. Перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.
  17. Стаття 92. Виключно законами України визначаються:
  18. Стаття 148. Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України.
  19. Стаття Порядок і строки вирішення питання про передачу осіб, засуджених судами України, для відбування покарання в іноземних державах