Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР)

Перша світова війна до краю загострила соціально-політичну ситуацію в Галичині. Нагадаємо, що у цій війні західні українці воювали на боці Австро-Угорщини. У жовтні 1918 року у двох країнах Четверного блоку — Німеччині та Австро-Угорщині — розпочалися революції, які наблизили закінчення світової війни.

Відтак, австро-угорський імператор 18 жовтня 1918 р.

Зранку, напередодні урочистостей, жителі Львова були поставлені перед фактом — офіцери-українці на чолі із сотником Дмитром Вітовським випередили поляків і захопили владу в свої руки. Того ж дня Українська національна рада проголосила створення української держави.

Вже наприкінці дня 1 листопада польські збройні сили у Львові розпочали військові дії. Розгорнулася боротьба, що охопила увесь край.

9 листопада 1918 p. Українська національна рада проголосила створення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), до складу якої, крім Східної Галичини, входили Північна Буковина та українські повіти Закарпаття.

Боротьба західних українців з поляками виявилася тривалою і проходила з перемінним успіхом.

Навіть об'єднавши у липні 1919 року свої збройні сили з військами Директорії УНР, Українська галицька армія нічого не змогла протиставити активному натиску поляків і зазнала поразки. 14 березня 1923 року Рада амбасадорів (послів) Антанти ухвалила рішення про передачу української частини Галичини під владу Польської держави на правах автономії.

Державний устрій. 13 листопада Українська національна рада визначила конституційні засади новоствореної держави, ухваливши "Тимчасовий Основний закон". У ньому закріплювалося верховенство і суверенітет народу, який мав реалізуватися через представницькі органи, обрані на основі загального, рівного, прямого, таємного голосування за пропорційною виборчою системою. Виборчим правом наділялися всі громадяни держави, незалежно від національності, віросповідання, статі. До виборів парламенту — Сейму — вся повнота законодавчої влади належала Українській національній раді, виконавчої — Державному секретаріатові. Гербом ЗУНР став золотий лев на синьому тлі (згодом тризуб), прапором — синьо-жовтий.

Уряд ЗУНРу — Державний секретаріат на чолі з Костем Левицьким був сформований ще 9 листопада 1918 року. У його першому складі було 14 міністерств. Згодом структура і персональний склад уряду зазнали певних змін.

Органи місцевої влади. Згідно з розпорядженням Української національної ради, у листопаді на всій території ЗУНР пройшли вибори до місцевих органів влади і управління. У Законі "Про адміністрацію Західноукраїнської Народної Республіки" від 16 листопада 1918 р. регламентувався порядок утворення, структура та функції місцевих органів влади й управління. У селах та містах ними визнавалися громадські та міські комісари, у повітах — повітові комісари. У Законі зазначалося, що надалі повітових комісарів призначатиме і звільнятиме державний секретар внутрішніх справ, якому підлягали повітові військові коменданти, коменданти жандармерії.

громадських і міських комісарів. В усіх повітах належало обрати повітові національні ради, а у громадах і містах — громадські та міські ради.

Для охорони громадського порядку у багатьох повітах і громадах обирали народну міліцію, у деяких — зберігали, оновивши її склад, жандармерію. Команда державної жандармерії ЗУНР була сформована також у листопаді у місті Львові. Вона безпосередньо підпорядковувалася Державному секретаріатові військових справ. Навесні 1919 року до її складу входило близько 8 тис. жандармів та міліціонерів.

Таким чином, за короткий час керівництву ЗУНР вдалося сформувати достатньо чітку систему органів влади і управління.

Судоустрій. Тимчасово, до прийняття відповідного закону про судоустрій і судочинство, у ЗУНР продовжувала функціонувати австро-угорська судова система. Судді та обслуговуючий персонал, лояльний до нової влади, мали присягнути на вірність українському народові. Тих, хто скомпроментував себе антиукраїнською діяльністю, було звільнено.

Державний секретаріат судівництва у лютому 1919 року розпочав докорінну перебудову судової системи. З цією метою вся територія держави була розділена на 12 судових округів і 130 судових повітів, у яких передбачалося обрати окружних і повітових суддів. Для національних меншин встановлювалася гарантована квота: поляки мали обрати 25 суддів, 17 — євреї.

Окрім цього, Українська національна рада ухвалила низку інших законів, зокрема, про скорочення термінів стажування — з трьох років до двох; про тимчасове припинення (у зв'язку з умовами військового часу) діяльності суду присяжних; про запровадження у судочинство української мови, принципів гласності, змагальності, широкого демократизму, безумовного права звинуваченого на захист тощо. Для розгляду кримінальних справ законом Української національної ради 11 лютого тимчасово створено трибунали першої інстанції. Вони діяли в повітах у складі голови і двох членів. Вищою інстанцією з цивільних і кримінальних справ мав стати Вищий суд, а останньою — Найвищий державний суд.

Джерела права.

У квітні був прийнятий закон про громадянство та правовий статус чужинців,

а також розпорядження з переліком спеціальних вимог до службовців державних

установ. Ними могли бути тільки громадяни України, які володіли державною мовою та мовою хоч би однієї з національних меншин, віком до 40 років. Для прийнятих на державну службу встановлювався однорічний термін стажування, після чого він мав скласти усний і письмовий іспити із знання законодавства.

Того ж місяця був ухвалений закон про земельну реформу, за яким передбачалася конфіскація земель поміщиків, церков, монастирів, різноманітних установ. Націоналізовані землі переходили до державного земельного фонду. Саме з цього резерву земельними ділянками мали забезпечуватися безземельні та малоземельні селяни. Решта аграрних питань відкладалася на розгляд Сейму.

Виборчим законом від 14 квітня 1919 року встановлювалася пропорційна система виборів до Сейму на основі рівного, загального, безпосереднього виборчого права при таємному голосуванні. Активне виборче право належало громадянам, які досягли 21- річного віку, пасивне — 25 років. Національним меншинам гарантувалося пропорційне представництво у парламенті.