<<
>>

Модуль №7.1 Українська Радянська Соціалістична Республіка (УРСР) у складі Союзу Радянських Соціалістичних Республік (1917 — 1991 pp.)


Створення Української Соціалістичної Радянської Республіки та її Конституція 1919 року. Українська радянська держава як федеративна частина Російської республіки була утворена у грудні 1917 на 1 Всеукраїнському З'їзді Рад.

6 січня 1918 року вона проголошується Українською Соціалістичною Радянською Республікою (УСРР). 28 грудня 1920 був підписаний договір про військовий та господарський союз між Росією і Україною. І хоча в преамбулі підкреслювалась незалежність і суверенність держав, створені для спільної роботи наркомати входили до складу Ради Народних Комісарів (РНК) Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки (РРФСР) і мали в РНК УСРР лише своїх уповноважених. Так, виникла договірна федерація формально незалежних радянських держав. Всеросійський ЦВК, куди республіки делегували своїх представників, і Раднарком РРФСР, до якого входили об'єднані наркомати, стали загальнофедеративними органами. Нечітка фіксація прав і обов'язків державних установ, невизначеність меж компетенції загальнодержавних і республіканських органів, відсутність їх юридичного оформлення вказували на фіктивність української державності.

Ще до укладення договору про військовий та економічний союз намітилися сфери співпраці між радянськими Україною та Росією. Важливим компонентом подальшого діалогу стала гармонізація законодавства двох радянських республік. 14 березня 1919 року в Харкові на III з"їзді Рад була ухвалена Конституція УСРР, зміст якої перекликався із змістом Конституції Російської Федерації 1918 року.

У Конституції УСРР 1919 p., як і в Конституції РСФРР, визначалися основні завдання диктатури пролетаріату — здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму шляхом проведення революційних перетворень і придушення контрреволюційних намірів з боку заможних класів. УСРР проголошувалася державою „трудящих і експлуатованих мас пролетаріату та найбіднішого селянства".

Влада трудящих мала здійснюватися через Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів.

Визначалися структура і компетенція вищих органів державної влади. Найвищим органом проголошувався з'їзд Рад, а в період між з'їздами діяв ВУЦВК, який утворювався з'їздом і звітував перед ним. Повноваження Всеукраїнських з'їздів Рад, ВУЦВК і Раднаркому не були чітко розмежовані. Кожен із центральних органів влади отримав право видавати закони, що суперечило азбуці демократії.

У травні 1919 р. законодавчими функціями була наділена і Президія ВУЦВК. На початку 1920 р. ВУЦВК перейшов до сесійного порядку роботи, а в міжсесійний період її повноваження покладалися на Президію. Остання мала право затверджувати постанови Раднаркому УСРР і призупиняти їх чинність до остаточного вирішення найближчої сесії ВУЦВК. їй доручався розгляд клопотань про помилування та вирішення поточних управлінських питань. Керівництво окремими галузями управління покладалося на наркомати.

Конституція визначила також структуру, компетенцію та порядок утворення місцевих органів влади. Такими на місцях були міські та сільські Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів й обрані ними виконкоми, а також губернські, повітові та волосні з'їзди Рад та їх виконкоми.

На III Всеукраїнському з'їзді Рад було обрано ВУЦВК у складі 99 членів, з них 89 більшовиків та 10 українських есерів (боротьбистів). ВУЦВК обрав свою Президію і затвердив склад Раднаркому. Головою ВУЦВК став Г. Петровський. До складу Раднаркому увійшли більшовики О. Бубнов, К. Ворошилов, В. Затон-ський, Е. Квірінг, М. Скрипник, О. Шліхтер та ін.

Утворення Союзу РСР. 30 грудня 1922 року у Москві відкрився І Всесоюзний з'їзд Рад, який в основному затвердив Декларацію про утворення СРСР і

Союзний договір. Згідно з цими документами, чотири радянські республіки — Росія, Україна, Закавказька Федерація, Білорусія — утворюють одну союзну державу. Договір визначав структуру загальносоюзних верховних органів влади та їх повноваження.

Встановлювалося, що народні комісаріати поділятимуться на союзні, союзно-республіканські і республіканські. Остаточне затвердження Декларації про утворення СРСР і Союзного договору було перенесено на II Всесоюзний з'їзд Рад.

І з'їзд Рад обрав Центральний Виконавчий Комітет Союзу РСР у складі 371 члена і 138 кандидатів. 88 членів ЦВК СРСР представляли УСРР. Обрано було також чотирьох голів ЦВК, у тому числі від України — Г. Петровського. Так закріплювалося утворення єдиної союзної держави — Союзу РСР.

Доопрацювання Договору і Декларації продовжувавалося в 1923 році, коли було створено спеціальну комісію для розробки Конституції СРСР.

З ухваленням 31 січня 1924 року Конституції "союз республік" перетворився в жорстко централізовану унітарну державу. У травні 1925 були затверджені зміни до Конституції УСРР, які законодавчо закріпили входження радянської України до складу Союзу РСР. Таким чином, незважаючи на зовні демократичні форми побудови єдиної багатонаціональної держави, Українська. СРР остаточно втратила рештки суверенітету.

Зі створенням СРСР міжнародні відносини передавалися до компетенції союзних органів, а угоди, укладені Україною з іноземними державами, зберігали свою чинність на її території за умови, що їх подальша реалізація забезпечувалася Союзом РСР. Відповідно до ст. 1 Конституції СРСР 1924 до компетенції союзних органів входило представництво в міжнародних організаціях, відкриття дипломатичних представництв та підписання угод із іноземними країнами.

З 10 травня 1925 року до складу Української РСР увійшла Молдовська Автономна СРР. Волюнтаристським шляхом до її складу були включені території, на яких проживало переважно українське населення. Відтак, основа нинішніх конфліктів у Придністров'ї були закладені недалекоглядною національною політикою більшовиків.

Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки 1929 року. Перетворення, що сталися в усіх сферах життя України, вимагали внесення значних змін до Основного Закону республіки — Конституції УСРР.

Насамперед це було обумовлено утворенням єдиної союзної держави — СРСР, у складі якої перебувала тепер Україна. Зміни випливали також із факту проведення

нової економічної політики. Крім того, необхідно було законодавче закріпити в Конституції утворення Молдавської АСРР у складі УСРР.

Розробка проекту нової Конституції було доручено народному комісаріату юстиції УСРР. На початку 1929 р. остаточний проект Конституції УСРР був поданий до розгляду і затвердження.

15 травня 1929 р. XI Всеукраїнський з'їзд Рад одностайно затвердив нову Конституцію УСРР. Уперше до неї увійшли розділи про виборчі права та про бюджет Української СРР.

У ст. 1 Конституції Українська Республіка проголошувалася соціалістичною державою робітників і селян, де вся влада належить Радам робітничих, селянських і червоноармійських депутатів.

Принципово нові положення Конституції УСРР 1929 року були сформульовані в статтях 2 і 3, де визначався правовий статус Української СРР у складі Радянського Союзу. Порівняно з Конституцією Української СРР 1919 року суверенні права радянської України були істотно звужені. За Конституцією 1929 року УРСР належало право на власне законодавство й управління, але за умови визнання зверхності загальносоюзних законодавчих актів.

Конституція залишила чинними всі права і свободи трудящих, проголошені Конституцією УСРР 1919 року. Вона закріпила рівноправність громадян незалежно від їхньої расової і національної належності. Водночас, як і за Конституцією 1919 року, виборчих прав позбавлялися особи, які використовували найману працю, священики, приватні торгівці, комерційні посередники, колишні співробітники та агенти царської охранки, члени імператорського дому тощо. Крім перелічених категорій Конституція 1929 року надавала можливість ВУЦВК на власний розсуд позбавляти виборчих прав і інші групи населення. У ст. 18 Конституції закріплювалося утворення "у складі УСРР Молдавської Соціалістичної Радянської Республіки".

Найвищими органами влади визнавалися Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, Всеукраїнський Центральний виконавчий комітет і Президія ВУЦВК.

Розпорядчим і виконавчим органом ВУЦВК був Раднарком УСРР. Всі перелічені органи влади мали законодавчі, виконавчі та розпорядчі повноваження у межах своєї компетенції. Таким чином, основний закон УРСР 1929 року не передбачав чіткого поділу на гілки влади, порушуючи таким чином засадничі принципи демократії.

Конституція 1929 року встановила нову періодичність скликання з'їздів Рад. Відповідно до ст. 23 Конституції чергові Всеукраїнські з'їзди Рад скликалися ВУЦВК один раз на два роки. Надзвичайні з'їзди Рад могли скликатися ВУЦВК як за власною ініціативою, так і на вимогу Рад та з'їздів Рад місцевостей, де мешкало не менше третини виборців УСРР. До виключної компетенції Всеукраїнського з'їзду Рад було віднесено затвердження змін і доповнень до Конституцій Української СРР і Молдавської АСРР, зміни кордонів Української СРР та Молдавської АСРР, вибори Всеукраїнського Центрального виконавчого комітету і вибори представників Української СРР до Ради Національностей ЦВК СРСР.

Детально визначалася компетенція ВУЦВК та порядок його роботи. На своїх сесіях, які скликалися не менше трьох разів на рік, ВУЦВК затверджував бюджет розвитку народного господарства УСРР, законодавчі акти Президії ВУЦВК, проекти кодексів, а також усіх законодавчих актів, що визначали загальні норми політичного, економічного і культурного життя республіки або вносили докорінні зміни в існуючу практику роботи державних органів УСРР тощо. Вперше в конституційному розвитку України було визначено компетенцію Президії ВУЦВК, якій надавалося право видавати декрети, постанови та розпорядження, а також затверджувати декрети і постанови Раднаркому УСРР. Президії ВУЦВК було надано право законодавчої ініціативи у вищих органах УСРР. Вона мала право скасовувати постанови Раднаркому й окремих наркоматів УСРР, а також Молдавського ЦВК і окружних виконавчих комітетів. Конституція регламентувала також компетенцію Раднаркому УСРР.

Місцевими органами влади Конституція УСРР 1929 року визначала Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, районні й окружні з'їзди Рад, а також їх виконавчі Комітети.

Конституція Української Радянської Соціалістичної Республіки 1937 року. Необхідність розробки нової конституції радянської України була продиктована прийняттям 5 грудня 1936 року Конституції СРСР.

З цією метою 13 липня 1936 року Президія ЦВК УСРР утворила конституційну комісію, яка розробила проект конституції і передала на розгляд Надзвичайного XIV з'їзду Рад УСРР.

З'їзд Рад відкрився 25 січня 1937 року, а ЗО січня він затвердив проект нової Конституції УРСР, яка майже повністю відтворила союзну Конституцію, її принципи, копіювала основні положення. Обидві Конституції за формою були демократичними, але повністю відірваним від реального життя.

Україна визнавалася соціалістичною державою робітників і селян. Політична влада здійснювалася в ній Радами депутатів трудящих. Економічною основою УРСР визнавалися соціалістична система господарства і соціалістична власність у формі державної або колгоспно-кооперативної.

Важливе значення мала ст.14 розділу 2, якою Українській РСР надавалося право виходу зі складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Проте механізм реалізації такого конституційного права не був розроблений.

Конституція внесла істотні зміни в структуру центральних органів влади. Найвищим органом державної влади УРСР ставала Верховна Рада, яка обиралася громадянами України строком на чотири роки. Віднині це був єдиний законодавчий орган УРСР. Відповідно до Конституції Верховна Рада УРСР обирала Президію — колегіальний, постійно діючий орган.

Верховна Рада обирала уряд республіки — Раднарком УРСР — вищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади. Він мав право видавати постанови і розпорядження, перевіряти їх виконання.

Особливість Конституції 1937 року полягала у тому, що у ній вперше включено положення про комуністичну партію як керівну установу всіх громадських і державних організацій.

Місцеві органи державної влади в областях, округах, районах, містах і селах України — Ради депутатів трудящих — обиралися населенням відповідних адміністративних одиниць строком на два роки.

Конституція проголошувала свободу слова, друку, зборів і мітингів, демонстрацій, тобто йшлося про політичні права, притаманні розвинутим демократичним країнам. В той час, коли провадились незаконні обшуки й арешти, здійснювалися масові репресії, в Конституції урочисто проголошувалася недоторканність особи, житла тощо.

Не захищала Конституція УРСР і національні права українського народу. Розпочата ще з 20-х років українізація не просто припинилась, вона почала тепер розглядатися Москвою як прояв націоналізму. Наслідками цього стали розгром української науки, культури, знищення української інтелігенції.

Суттєвих змін зазнала виборча система. На відміну від попередньої Конституції, вибори до Рад депутатів трудящих усіх ступенів провадились на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Проте справжніх виборів з альтернативними кандидатами, передвиборчою агітацією

насправді дійсності не проводилося. Вони були лише ширмою, яка прикривала тоталітарний режим.

Вперше в історії українського радянського конституціоналізму Конституція 1937 року мала спеціальний розділ, присвячений суду та прокуратурі. Тут визначався порядок утворення судово-прокурорських органів, проголошувалися основні принципи їх діяльності. В Конституції багато говорилося про зміцнення соціалістичної законності, право обвинуваченого на захист, процесуальні гарантії особи. Але практика була зовсім іншою. Виключний порядок судочинства у справах про терористичні акти, діяльність особливої наради при НКВС СРСР, терор і репресії — все це було несумісним з принципами, проголошеними Конституцією УРСР 1937 року.

Прикладів цьому безліч. Красномовним с факт ухвалення Закону від 7 серпня 1932 року „Про охорону майна державних підприємств колгоспів та кооперації і зміцнення суспільної (соціалістичної) власності". За цим нормативно— правовим актом проголошувалася недоторканність соціалістичної власності. Особи, які на неї зазіхали, розглядатися як вороги народу. Законом встановлювалося, що розкрадання соціалістичної власності передбачало смертну кару через розстріл та конфіскацією всього майна. В разі зміни обставин, що пом'якшують провину, передбачалося позбавлення волі на строк не менше 10 років також з конфіскацією майна. До такого роду злочинців законодавець не дозволяв застосовувати амністію.

Закон від 7 серпня 1932 р. не встановлював чітких кваліфікуючих ознак злочину. Це відкривало можливість для зловживань і застосуваня норм Закону до осіб, які здійснили дрібні крадіжки.

Офіційні документи свідчать, що на початок 1933 року, тобто за неповні п'ять місяців, за цим Законом було засуджено 54 645 осіб, з них 2 110 — до найвищої міри покарання. На підставі його положень до кримінальної відповідальності притягалися навіть діти, які збирали колоски на обмолочених полях. У народі Закон дістав назву про „п'ять колосків".

Крім іншого, він установлював кримінальну відповідальність не тільки за розкрадання соціалістичної власності, а й за антиколгоспну агітацію, насильство та загрозу насильства до колгоспників. За вчинення хоча б одного з перелічених злочинів визначалася міра покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.

В умовах масових репресій керівництво держави робило вигляд, що воно піклується про захист прав радянських громадян, зафіксованих у Конституції СРСР, конституціях союзних республік. Відповідно до цього ЦВК і Раднарком УРСР 2 грудня 1937 року внесли зміни до Кримінального кодексу УРСР, якими встановлювалася відповідальність за перешкоджання здійсненню виборчих прав.

Конституція УРСР 1978 року. Рішення про розробку нової конституції Радянського Союзу було ухвалене на початку 1960-х років. Однак її проект був підготовлений і поданий для схвалення лише в травні 1977 року. 7 жовтня 1977 року Верховна Рада СРСР прийняла нову Конституцію. Через 6 місяців, 20 квітня 1978 року Верховна Рада Української РСР ухвалила Конституціію УРСР.

У Конституцій зазначалося, що Українська РСР є суверенною радянською соціалістичною державою. Гарантія її суверенітету закріплювалася конституційною нормою про право виходу Української РСР зі складу Союзу РСР. Однак механізму здійснення цього права, як і раніше, не було. Вона проголошувала комуністичну партію керівною і спрямовуючою силою суспільства, ядром її політичної системи, зміцнюючи тим самим командно-адміністративну систему.

Конституція СРСР 1977, а за нею Конституція УРСР 1978 року, розширивши компетенцію органів Союзу, зробила неможливим здійснення державного суверенітету України. Проголошуючи Україну самостійною державою, вона нівелювала право народу України на своїй території вирішувати питання політики, економіки і культурного життя, визначати форми і структуру органів державної влади та управління, недоторканість території держави. Вимога відповідності Основного Закону України Конституції Союзу зробила неможливим існування національної системи права. По суті, основні правові акти, що діяли на території УРСР, були копіями загальносоюзних. Жодний з них не містив особливостей; що підтверджували б національно-державну самобутність України, її право на створення самостійної правової системи.

Найвищим органом влади республіки за Конституціями УРСР 1937 р. і 1978 р. вважалася Верховна Рада УРСР, яка формувалася на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Депутатом Верховної Ради УРСР міг бути обраний громадянин республіки, якому виповнилося 21 рік, а за Конституцією УРСР 1978 р. — 18 років. Верховна Рада УРСР мала право скликати чергові сесії двічі на рік.

Верховній Раді УРСР була підзвітна Президія Верховної Ради республіки, яка виконувала функції найвищого органу державної влади у період між сесіями.


Схема 8. Конституції УРСР

Вона обиралася у складі Голови, трьох заступників, секретаря і 20 депутатів Верховної Ради УРСР. На неї покладався контроль за дотриманням конституції, союзного і республіканського законодавства, підготовкою питань до сесій, керівництво місцевими Радами, розв'язанняя адміністративно-територіальних питань.

Найвищим органом державного управління Української РСР, її урядом визнавалася Рада Міністрів УРСР, яка відповідала і звітувала перед Верховною Радою УРСР не рідше одного разу на рік. Конституція не окреслювала напрямки діяльності Ради Міністрів Української РСР. У зв'язку з цим 19 грудня 1978 року був ухвалений Закон, який детально унормовував правове становище уряду

України.

За Конституцією Рада Міністрів УРСР утворювалася Верховною Радою УРСР у складі голови Ради Міністрів, його перших заступників і заступників, міністрів УРСР, голів державних комітетів УРСР. Для оперативного розв'язання питань державного управління як постійний орган Ради Міністрів УРСР діяла Президія Ради Міністрів УРСР у складі голови Ради Міністрів, його перших заступників і заступників, а також інших членів уряду.

Місцевими органами влади за Конституцією визнавалися обласні, районні, міські, районні в містах, селищні, сільські Ради народних депутатів. Вони були покликані керувати на своїй території державним, господарським і соціально-культурним будівництвом; затверджувати плани економічного і соціального розвитку, місцевий бюджет і звіти про їх виконання; здійснювати керівництво підпорядкованими їм державними органами, підприємствами, установами та організаціями; забезпечувати додержання законів, охорону державного і громадського порядку, прав громадян.

Виконавчими і розпорядчими органами місцевих Рад були обрані ними виконкоми. Виконкоми виконували деякі внутрішньоорганізаційні функції: скликали сесії Рад, організовували підготовку і проведення виборів до Рад, здійснювали іншу організаторську діяльність.

Основоположні принципи судової системи республіки визначав 8 розділ Конституції, в якому зазначалося, що правосуддя в Українській РСР здійснюється тільки судом. Найвищим судовим органом УРСР визнавався Верховний Суд, який здійснював нагляд за судовою діяльністю судів республіки. До судової системи також включалися обласні суди, Київський міський суд, районні (міські) народні суди. Судді і народні засідателі усіх судових ланок обиралися.

<< | >>
Источник: П.П. ЗАХАРЧЕНКО, О.В. КУЗЬМИНЕЦЬ. ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА УКРАЇНИ. 2005

Еще по теме Модуль №7.1 Українська Радянська Соціалістична Республіка (УРСР) у складі Союзу Радянських Соціалістичних Республік (1917 — 1991 pp.):

  1. МОДУЛЬ № 7 1. Українська Радянська Соціалістична Республіка (УРСР) у складі Союзу Радянських Соціалістичних Республік (1917 — 1991 pp.)
  2. Модуль №3.2. Політико-правове становище українських земель у складі Королівства Польського та Речі Посполитої Польської (XIY — XVIII ст.)
  3. Стаття 135. Автономна Республіка Крим має Конституцію Автономної Республіки Крим, яку приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим та затверджує Верховна Рада України не менш як половиною від конституційного складу Верховної Ради України.
  4. Стаття 136. Представницьким органом Автономної Республіки Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим.
  5. Радянське спадкове право.
  6. Про революційну правосвідомість як джерело радянського права
  7. § 3. Радянське цивільне право в Україні
  8. Про додатковий секретний протокол до німецько-радянського пакту про ненапад від 23 серпня 1939 р.
  9. Розділ X Автономна Республіка Крим
  10. МОДУЛЬ № 6 Національна державність та право за доби Української революції (1917-1921 pp.)
  11. Стаття 5. Україна є республікою
  12. Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР)