Античні міста-держави. Боспорське царство

Хронологія подій. У VII ст. до н.е. на невеликому острові Березань переселенці із Греції заснували місто Борисфеніду, що стала першим еллінським поселенням у Північному Причорномор'ї.

За твердженням Арістотеля, поліс виник задля потреб життя, але існував для блага людей і становив у той час найвищу форму всіх можливих об'єднань. Пла-тон писав, що лише в полісі можна було задовольнити матеріальні та духовні потреби людини. Найвищими цінностями вважалося заняття землеробством, дотримання батьківських традицій і шанування тих божеств, найчастіше олімпійських, які були покровителями поліса.

Об'єднавчі тенденції між грецькими містами-полісами призвели до створення Боспорського царства. Воно склалося у V ст. до н.е. внаслідок союзу кількох грецьких держав, таких, як Пантікапей, Фанагорія, Гермонасса та інші. Свого найвищого політичного і культурного розвитку Боспорське царство досягає у IV — III ст. до н.е., а з II ст. н.е., зруйноване готами, розгромлене гунами, воно входить до складу Візантійської імперії як її безпосереднє володіння.

У своєму розвитку міста-держави Північного Причорномор'я пройшли три основних етапи:

1. Ранньоантичнш (VII - І ст. до н.е.)— охоплює період від початку грецькоїколонізації до захоплення Понтійським царством всіх причорноморських держав;

2. Римський (І ст. до н.е. — 70-і роки IV ст. н.е.) — характеризується початком боротьби Римської імперії з Понтійським царством, її перемогою і поширенням впливу на все Північне Причорномор'я;

3.

Державний устрій міст Північного Причорномор'я визначався республіканськими традиціями, існуючими в самій метрополії. Залежно від пануючої в місті політичної сили, поліси мали аристократичний характер, як міста Боспорського царства, чи демократичний, як Ольвія та Херсонес.

Вищим органом законодавчої влади у містах Північного Причорномор'я були народні збори (еклесія), в роботі яких мали право брати участь лише повноправні громадяни міста, що досягли 25-літнього віку. Жінки, іноземці та раби до участі у зборах не допускалися. Права громадянства надавалися тільки тим іноземцям, які зробили великі послуги державі.

На народні збори покладалося розв'язання питань зовнішньої політики, оборони держави, виборів посадових осіб (магістратів), утримання флоту тощо. Збори також ухвалювали закони щодо грошового обігу, надавали право на звільнення від митних зборів, приймали постанови про натуралізацію іноземців. Збори визначали винагороду та видавали почесні декрети на честь громадян, які мали особливі заслуги перед своїм народом.

Затверджені народними зборами рішення, вибивалися на плиті з білого каменя і встановлювалися у центрі міста для публічного ознайомлення.

Виконавчу владу здійснювали магістратури — колегії або окремі посадові особи — магістрати, які обиралися на народних зборах відкритим голосуванням терміном на один рік.

Вищою магістратурою була колегія архонтів, що складалася з п'яти осіб. Вона керувала всіма іншими колегіями, наглядала за фінансовою системою, відповідала за дипломатичні відносини. У разі потреби колегія архонтів скликала народні збори. Президент колегії очолював адміністративну владу усього міста.

Існували й інші колегії. Так, військовими справами відала колегія стратегів з шести осіб — найвищих воєначальників поліса. Термін повноважень членів колегії також становив один рік.

У деяких містах Північного Причорномор"я продовжувала існувати посада царя. Щоправда, в Ольвії та Херсонесі вона була вже лише релігійною посадою, особливим магістратом. Обрана на посаду особа виконувала обов'язки довічно.

Постійно діючий орган влади — Рада міста (буле) також обиралася повноправними громадянами. Вона готувала рішення народних зборів, перевіряла кандидатів на виборні посади, контролювала їхню діяльність.

В античних містах існували й суди. Вони складалися із кількох відділів, кожен з яких відав окремим колом питань. Засуджені сплачували штрафи, у них

конфіскували майно на користь держави. Особливо суворо карали вільновідпущеників, які порушили закон. їх можна було повернути до попереднього рабського стану.

У Боспорському царстві, одразу після об'єднання, містам надавалася певна самостійність у розв'язанні внутрішніх справ. Поступово залишки автономії ліквідовувалися і у перших століттях нашої ери Боспор перетворився у державу з монархічною формою правління, де в царя зосереджувалася вся повнота влади. Він стає головним розпорядником матеріальних благ і людських ресурсів.

Суспільний лад міст Північного Причорномор'я і Боспорського царства характеризувався наявністю рабів і рабовласників. Серед джерел рабства виділялися військовий полон, народження від рабині, купівля рабів на невільничих ринках або у сусідніх племен. Рабська праця використовувалася у домашньому господарстві, у ремісничих майстернях, частково у сільському господарстві. Маємо підстави вважати, що поруч із рабською широко використовувалася праця пелатів— прикріплених до землі місцевих жителів. Обробляючи землю, вони змушені були віддати частину врожаю власникам земельних угідь.

Новим явищем соціального життя Боспору у римський період стала поява вільновідпущеників.

У Боспорі, зокрема в портових містах Горгипії та Фанагорії, значну економічну силу набрали купці-судновласники (навклери). Лише в Горгипії їх нараховувалося 45 осіб, що свідчить про достатньо високий рівень розвитку торгового судноплавства.

Джерелами права в містах Північного Причорномор'я були рішення народних зборів, декрети рад міста, розпорядження магістратів та магістрів, місцеві звичаї. У Боспорському царстві основним джерелом права стала законодавча діяльність царів.

Земля перебувала як у державній, так і приватній власності. У зв'язку з цим значного розвитку набуло забов'язальне право. Налагоджені торговельні зв'язки з сусідніми країнами зумовили появу таких договорів як позики, дарування, ку-півлі-продажу, поклажі тощо. Більшість важливих угод купівлі-продажу укладалися при свідках, у державних установах або за присугності чиновників.

Відомості про стан кримінально-правових відносин надзвичайно скупі. Найнебезпечнішими злочинами вважалися зрада, змова, у Боспорському царстві повстання проти правителя. За їх здійснення на винного очікувала смертна кара.