Стаття 269. Платники податку

269.1. Платниками податку є:
269.1.1. власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);
269.1.2. землекористувачі.
269.1. Щодо загального визначення «платники податків» - див. коментар до ст.
15 ПК України. Платники плати за землю є суб' єктами податкових правовідносин, це фізичні та юридичні особи, які постійно користуються земельною ділянкою у зв' язку з набуттям права власності на неї або використовують на підставі укладеного договору оренди земельну ділянку, яка перебуває в державній або комунальній формі власності.
269.1.1. У цій частині коментованої статті встановлено, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок, часток (паїв). Відповідно до п.14.1.34 ст. 14 ПК України власники земельних ділянок - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно.
Щодо визначення поняття «земельна ділянка», то воно встановлено в п. 14.1.74 ст. 14 ПК України - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами.
Під поняттям права власності на земельну ділянку слід розуміти систему правових норм, що закріплюють, регламентують і охороняють відносини власності щодо земельної ділянки, а також регулюють правовідносини володіння, користування та розпорядження власниками земельних ділянок на їх розсуд з метою задоволення матеріальних потреб та реалізації інших інтересів.
Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших нормативно-правових актів. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Підставою виникнення права власності на землю є юридичний факт, з яким закон пов' язує виникнення такого права. Відповідно до Земельного
кодексу України від 10.25.2001 р. до юридичних фактів, на підставі яких виникає право приватної власності на землю, належать: 1) рішення органу влади про передачу земельної ділянки громадянинові у приватну власність; 2) цивільно-правова угода; 3) успадкування земельної ділянки. Особливістю зазначених юридичних фактів є те, що за змістом вони являють собою активні дії органів влади та осіб, які набувають право власності на землю.
Отже, право власності на земельну ділянку виникає після одержання юридичною або фізичною особою документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку та його державну реєстрацію.
Слід зазначити, що земельні частки (паї) є самостійними об'єктами земельних правовідносин та умовними частками в землях колективних сільськогосподарських підприємств, що належить кожному окремому члену такого підприємства.
Земельні частки (паї) визначаються розрахунковим шляхом як середня по господарству без виділення земельних ділянок у натурі. Право власності на земельну частку (пай) підтверджує сертифікат, в якому зазначають розміри та вартість паю, виданий районною (міською) державною адміністрацією.
Документами, що посвідчують право власності на земельну частку (пай), також є:
свідоцтво про право на спадщину;
засвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай);
- рішення суду про визнання права на земельну частку (пай). Документом, що посвідчує право на отримання земельної частки (паю)
громадянами України, є трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідчена виписка з неї.
Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної
частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища).
269.1.2. Відповідно до п.14.1.73 ст. 14 ПК України землекористувачі -юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. Див. також коментар до ст.
288 ПК України.
Право землекористування як правовий інститут закріплене у главі 15 Земельного кодексу України від 10.25.2001 р. Право користування на земельну ділянку виникає після одержання користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.
Право користування землею - це право володіння і користування земельною ділянкою. Право користування землею включає право постійного користування земельною ділянкою, право оренди та право концесії земельної ділянки . Користування наданою земельною ділянкою - не тільки право, а й обов' язок землекористувача, який повинен забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.
Суб' єктами права постійного землекористування, відповідно до ч. 2 статті 92 Земельного Кодексу України, можуть бути лише державні та комунальні підприємства, установи та організації; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об' єднання), установи та організації; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.
94 Ст. 92-94 Земельного кодексу України // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 3-4 25січня. -Ст. 27.
<< | >>
Источник: М. Я. Азаров. Науково - практичний коментар до Податкового кодексу УКРАЇНИ. Том 3. 2010

Еще по теме Стаття 269. Платники податку:

  1. Стаття 180. Платники податку
  2. Стаття 162. Платники податку
  3. Стаття 212. Платники податку
  4. Стаття 301. Платники податку
  5. Стаття 184. Анулювання реєстрації платника податку
  6. Стаття 133. Платники податку
  7. Стаття 240. Платники податку
  8. Стаття 308. Порядок набуття та скасування статусу платника податку
  9. Стаття 141. Особливості визначення складу витрат платника податку в разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями
  10. Стаття 175. Визначення суми процентів, сплачених платником податку за користування іпотечним житловим кредитом з метою нарахування податкової знижки