Підрозділ 8. Особливості справляння єдиного податку та фіксованого податку


1. Встановити, що з 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб'єктів малого підприємництва Указ Президента України від 3 липня 1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (з наступними змінами) та абзаци шостий - двадцять восьмий пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" застосовуються з урахуванням таких особливостей:
1) платники єдиного податку не є платниками таких податків і зборів, визначених Податковим кодексом України:
а) податок на прибуток підприємств;
б) податок на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - підприємців);
в) податок на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування 6 відсотків;
г) земельний податок, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності;
ґ) плата за користування надрами;
д) збір за спеціальне використання води;
е) збір за спеціальне використання лісових ресурсів;
є) збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;
2) Нарахування, обчислення та сплата єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюється суб'єктами малого підприємництва, які сплачують єдиний податок відповідно до Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 " Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (з наступними змінами) або фіксований податок відповідно до абзаців шостого - двадцять восьмого пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян", у порядку, визначеному Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування";
3) єдиний податок або фіксований податок сплачується на рахунок відповідного бюджету в розмірі частини єдиного податку або фіксованого податку, що підлягають перерахуванню до цих бюджетів відповідно до норм Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (з наступними змінами) та Закону України " Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 30-31, ст.195) (крім єдиного податку, який сплачується у січні 2011 року за останній звітний (податковий) період 2010 року). При цьому розподіл коштів єдиного податку або фіксованого податку на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або до Пенсійного фонду України Державним казначейством України не здійснюється;
зарахування до бюджетів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування (у тому числі пенсійного страхування) єдиного податку, який сплачується у січні 2011 року за останній звітний (податковий) період 2010 року, здійснюється у порядку та на умовах, які діяли до 1 січня 2011 року;
повернення сум єдиного податку та фіксованого податку, які були сплачені до 1 січня 2011 року помилково або надміру, а також зарахування сум погашення податкового боргу, що сформувався станом на 31 грудня 2010 року, здійснюються у встановленому порядку з урахуванням цього підрозділу".
1. Даним пунктом цього підрозділу встановлено, що після введення в дію Податкового кодексу України, тобто з 1 січня 2011 року, та на період до внесення змін до розділу XIV цього Кодексу в частині оподаткування суб' єктів малого підприємництва продовжує існувати чинна спрощена система оподаткування. Тобто єдиний податок, як і до набрання чинності Податковим Кодексом України, справляється згідно з Указом Президента України від 3 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему
137
оподаткування, обліку та звітності суб' єктів малого підприємництва» (з наступними змінами), а фіксований податок - згідно з абзацами 6-28 пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992
138
137 Указ Президента України від 3 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» // Урядовий кур'єр. - 1998. - 7 липня.
138 Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 № 13-92 // Податкове законодавство України. Бібліотека офіційних видань. - К.: Парламентське видавництво, 1998. - С. 166-183.
року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» . Однак при цьому зазначені вище нормативні акти застосовуються з урахуванням певних особливостей.
Так, платники єдиного податку, як фізичні особи - підприємці, так і юридичні особи, що застосовують спрощену систему оподаткування, сплачують єдиний податок замість ряду інших податків і зборів, тобто вони не є платниками наступних податків і зборів, визначених Податковим кодексом України:
а) податку на прибуток підприємств. Даний абзац стосується виключно юридичних осіб, що застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності. Тобто мається на увазі, що юридичні особи - суб' єкти малого підприємництва, що є платниками єдиного податку, не є платниками податку на прибуток підприємств.
Незважаючи на те, що платник єдиного податку не є платником податку на прибуток, у разі виплати дивідендів він повинен нарахувати та сплатити авансовий внесок з податку на прибуток у порядку, передбаченому пунктом 153.3 статті 153 розділу ІІІ цього Кодексу. Даний висновок базується на підпункті 153.3.2 пункту 153.3 статті 153 розділу ІІІ цього Кодексу, відповідно до якого обов'язок із нарахування та сплати авансового внеску з податку на прибуток за ставкою, визначеною пунктом 151.1 статті 151 розділу ІІІ цього Кодексу, але з урахуванням пункту 10 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» (тобто в 2011 р. - 23 %, в 2012 р. - 21 %, в 2013 р. - 19 %, з 1 січня 2014 року - 16 %) покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом, за винятком страховиків (пункт 156.1 статті 156 розділу ІІІ цього Кодексу) та суб'єктів господарювання, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку згідно з розділом XIV цього Кодексу.
Звернемо увагу на те, що в розглянутій ситуації існують винятки. Так, у підпункті 153.3.5 пункту 153.3 статті 153 цього Кодексу зазначено, що авансовий внесок (передбачений підпунктом 153.3.2 пункту 153.3 статті 153 цього Кодексу) не справляється у разі виплати дивідендів:
- фізичним особам;
у вигляді акцій (часток, паїв), емітованих платником податку, за умови, що така виплата ніяким чином не змінює пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у статутному фонді емітента, незалежно від того, чи були такі акції (частки, паї) належним чином зареєстровані (відображені у зміні до статутних документів), чи ні;
інститутами спільного інвестування;
на користь власників корпоративних прав материнської компанії, що сплачуються в межах сум доходів такої материнської компанії, отриманих у вигляді дивідендів від інших осіб. Якщо сума виплат дивідендів на користь власників корпоративних прав материнської компанії перевищує суму отриманих такою компанією дивідендів, то дивіденди, сплачені в межах такого перевищення, підлягають оподаткуванню за правилами, встановленими підпунктом 153.3.2 пункту 153.3 статті 153 розділу ІІІ цього Кодексу. З метою оподаткування материнська компанія веде наростаючим підсумком облік дивідендів, отриманих нею від інших осіб, та дивідендів, сплачених на користь власників корпоративних прав такої материнської компанії, та відображає у податковій звітності такі дивіденди в порядку, визначеному центральним податковим органом;
- управителем фонду операцій з нерухомістю при виплаті платежів власникам сертифікатів фонду операцій з нерухомістю в результаті розподілу доходу фонду операцій з нерухомістю;
б) податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб-підприємців). Цей підпункт стосується виключно фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва. Тобто фізична особа - підприємець, що застосовує спрощену систему оподаткування, не є платником податку на доходи фізичних осіб у частині доходів, що отримані в результаті провадження господарської діяльності та оподатковані за спрощеною системою оподаткування.
При цьому у випадку, коли ці фізичні особи одержують доходи з інших джерел, крім від ведення господарської діяльності, зазначеної у Свідоцтві
про сплату єдиного податку (наприклад, дохід у вигляді заробітної плати за місцем основної роботи, за сумісництвом, інвестиційні доходи, дивіденди тощо), такі доходи підлягають оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб на загальних підставах.
Необхідно зазначити, що громадянин - підприємець, який застосовує спрощену систему оподаткування, звільнений від податку на доходи фізичних осіб тільки відносно власних доходів, але він, як податковий агент, не звільняється від нарахування, утримання і перерахування цього податку з найманих працівників, у тому числі членів сім' ї, що перебувають з ним у трудових відносинах;
в) податку на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування 6 відсотків.
Тобто фізичні особи-підприємці, що застосовують спрощену систему оподаткування, та юридичні особи-платники єдиного податку, що обрали ставку оподаткування 10 відсотків, не є платниками податку на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України. Це означає, що на даних платників єдиного податку, у частині операцій з постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України, не поширюється дія пункту 181.1 статті 181 розділу V цього Кодексу щодо обов'язкової реєстрації як платника податку на додану вартість, навіть, коли загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню, перевищує граничну суму в 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість).
Відзначимо, що добровільна реєстрація платником ПДВ (ст. 182 розділу V цього Кодексу) на платників єдиного податку - фізичних осіб - не поширюється, оскільки вони не є платниками ПДВ відповідно до положень
підпункту 14.1.139 пункту 14.1 статті 14 та підрозділу 8 Розділу ХХ «Перехідні положення» як платники єдиного податку.
Але при цьому, зазначені вище платники єдиного податку залишаються платниками податку на додану вартість з операцій, визначених в абзацах «в»-«е» пункту 185.1 статті 185 розділу V цього Кодексу, а саме з операцій:
ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт);
вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт);
- з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35-37 Митного кодексу України;
з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35-37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України;
постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Таким чином, звільнення від податку на додану вартість фізичних осіб-підприємців - платників єдиного податку та юридичних осіб - платників 10-відсоткового єдиного податку (крім операцій з імпортування товарів (супутніх послуг) на митну територію України) звільняє їх від обов' язку нарахування податкових зобов'язань з ПДВ, але одночасно позбавляє таких платників єдиного податку права на формування податкового кредиту, застосування нульової ставки та отримання бюджетного відшкодування.
Визначимо, що юридичні особи - платники єдиного податку, що обрали ставку оподаткування 6 відсотків, є платниками податку на додану вартість на загальних умовах, у порядку, передбаченому розділом V цього Кодексу;
г) земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності.
Цей підпункт означає, що як фізичні особи - підприємці, так і юридичні особи, які застосовують спрощену систему оподаткування, не є платниками земельного податку, що є різновидом плати за землю. Від сплати орендної плати за земельні ділянки (ст. 288 розділу ХІІІ цього Кодексу) платник єдиного податку не звільнений. При цьому земельний податок даними категоріями платників податків не сплачується тільки за земельні ділянки, що використовуються для ведення підприємницької діяльності. У фізичних осіб-підприємців даний вид діяльності обов'язково повинен бути зазначений у Свідоцтві про сплату єдиного податку. Так, якщо, наприклад, у фізичної особи - платника єдиного податку, який надає земельну ділянку в оренду, у Свідоцтві про сплату єдиного податку серед видів здійснюваної ним діяльності не зазначено надання в оренду земельних ділянок, то він сплачує земельний податок у загальному порядку згідно з розділом ХІІІ цього Кодексу;
ґ) плати за користування надрами. Відповідно до статті 6 Указу
139
139 Указ Президента України від 3 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» // Урядовий кур'єр. - 1998. - 7 липня.
Президента України від 3 липня 1998 року № 727 суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником збору за спеціальне використання природних ресурсів. Зміна переліку загальнодержавних податків і зборів (ст. 9 розділу 1 цього Кодексу) спричинила необхідність у конкретизації тих видів зборів, платником яких не є суб'єкт спрощеної системи оподаткування. Тобто як фізичні особи -підприємці, так і юридичні особи, що застосовують спрощену систему
оподаткування, не є платниками плати за користування надрами, визначеної у розділі XI цього Кодексу;
д) збору за спеціальне використання води. Підкреслимо, що в Указі Президента України № 727 цей вид загальнодержавного збору хоча й прямо не згадувався, але не сплачувався, оскільки він входив до складу збору за спеціальне використання природних ресурсів. Виходячи з цього, як фізичні особи - підприємці, так і юридичні особи, що застосовують спрощену систему оподаткування, не є платниками збору за спеціальне використання води, визначеного у розділі XVI цього Кодексу;
е) збору за спеціальне використання лісових ресурсів. Цей збір, відокремлений ст. 9 розділу 1 цього Кодексу, до моменту введення в дію Податкового кодексу також входив як складова до складу збору за спеціальне використання природних ресурсів. Тобто як фізичні особи - підприємці, так і юридичні особи, що застосовують спрощену систему оподаткування, не є платниками збору за спеціальне використання лісових ресурсів, визначеного у розділі XVH цього Кодексу;
є) збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності. Ця норма відповідає статті 6 Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727, де було передбачено, що платники єдиного податку не є платниками плати за патенти, з урахуванням зміни назви цього збору. Особливості справляння збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності визначені у статті 267 розділу ХІІ цього Кодексу. При цьому необхідно зазначити, що, ураховуючи авансовий характер платежів зі збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності (підпункт 267.5.2 пункт 267.5 статті 267 розділу ХІІ цього Кодексу), при переході фізичної особи-підприємця або юридичної особи на спрощену систему оподаткування можлива наявність переплати за цим видом збору. Підкреслимо, що така переплата виникає не з ініціативи платника, а у зв' язку зі зміною умов господарювання. Саме тому у випадку наявності надмірно сплаченої суми збору на момент переходу суб' єкта малого підприємництва на сплату
єдиного податку сума надмірно сплаченого збору повертається такому суб' єкту малого підприємництва.
2. На відміну від статті 6 Указу Президента України № 727 та пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» , перехідними положеннями цього Кодексу визначена обов'язковість сплати єдиного внеску на загальнообов' язкове державне соціальне страхування платниками єдиного та фіксованого податків. Нарахування обчислення та сплата цього внеску здійснюється у порядку, встановленому Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов' язкове державне соціальне страхування» .
Відповідно по пункту 1 статті 4 цього Закону платниками єдиного податку визначено роботодавців (як юридичних осіб, так і фізичних осіб-підприємців) незалежно від використовуваної ними системи оподаткування, фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, а також наймані працівники - громадяни України, іноземці та особи без громадянства.
Це означає, що юридичні особи - платники єдиного податку -зобов' язані нараховувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на виплати з оплати праці найманих робітників, виконувати обов' язки податкового агента щодо внесків, утримуваних з доходів працівників, а фізичні особи - підприємці, що є платниками єдиного податку та платники фіксованого податку - крім цих обов' язків, нараховувати та сплачувати єдиний внесок з власних доходів.
При цьому відповідно до пункту 3 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов' язкове державне соціальне
страхування» фізичні особи - підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, нараховують єдиний внесок на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім' ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, а сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу.
Платники фіксованого податку нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім' ї фізичної особи-підприємця, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, а сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
3. Починаючи з 1 січня 2011 року Державне казначейство України не здійснює розподіл сум єдиного податку або фіксованого податку на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або до Пенсійного фонду України (крім єдиного податку, що сплачується у січні 2011 року за останній звітний (податковий) період 2010 року). Відповідно до норм цього підпункту єдиний або фіксований податок сплачуються на рахунок відповідного бюджету в розмірі частини єдиного податку або фіксованого податку, що підлягають перерахуванню до цих бюджетів відповідно до норм Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб' єктів малого
142
підприємництва» (з наступними змінами) та Закону України «Про
внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий
143
142 Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності» від 3 липня 1998 року № 727/98 // Урядовий кур' єр. - 1998. - 9 липня.
143 Закон України «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 30-31. - Ст. 195.
податок з громадян» .
Згідно з статтею 3 Указу Президента України № 727 (з наступними змінами) юридична особа сплачує єдиний податок на окремий рахунок відділень Державного казначейства України, а відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах:
до Державного бюджету України - 20 відсотків;
до місцевого бюджету - 23 відсотки;
до Пенсійного фонду України - 42 відсотки;
до Фонду соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності - 11 відсотків та до Фонду соціального страхування на випадок безробіття - 4 відсотки - для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.
А згідно зі статтею 2 Указу № 727 суми єдиного податку, що надходять від фізичних осіб-підприємців, перераховуються відділеннями Державного казначейства України у таких розмірах:
до місцевого бюджету - 43 відсотки;
до Пенсійного фонду України - 42 відсотки;
до Фонду соціального страхування у зв' язку з тимчасовою втратою працездатності - 11 відсотків та до Фонду соціального страхування на випадок безробіття - 4 відсотки.
Сума фіксованого податку, відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» , розподіляється в таких пропорціях: 90 % до місцевого бюджету та 10 % - до Пенсійного фонду України.
При цьому згідно з пунктом 2 статті 71 Бюджетного кодексу України надходження єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва належать до бюджету розвитку місцевих бюджетів.
Виходячи з норм підпункту 3 пункту 1 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення», до місцевих бюджетів з 1 січня 2011 року мають перераховуватися: 43 % єдиного податку з фізичних осіб, 43 % єдиного податку з юридичних осіб та 90 % фіксованого податку. Решта нарахованої суми єдиного податку (57 %) та фіксованого податку (10 %) враховуватиметься суб' єктом малого підприємництва при сплаті єдиного внеску на загальнообов' язкове державне соціальне страхування відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов' язкове державне соціальне страхування» .
Сума єдиного податку, який сплачується юридичними особами -суб' єктами малого підприємництва - у січні 2011 року за останній звітний (податковий) період 2010 року, зараховується до бюджетів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування (у тому числі пенсійного страхування) у порядку та на умовах, які діяли до 1 січня 2011 року, тобто у наведених у коментарі до попереднього пункту пропорціях.
Нормами підрозділу 8 встановлено, що повернення помилково або надміру сплачених у період до 1 січня 2011 року сум єдиного податку та фіксованого податку здійснюється на загальних підставах, але з урахуванням норм цього підрозділу. У цьому самому порядку здійснюється й зарахування сум погашення податкового боргу, що сформувався станом на 31 грудня 2010 року.
<< | >>
Источник: М. Я. Азаров. Науково - практичний коментар до Податкового кодексу УКРАЇНИ. Том 3. 2010

Еще по теме Підрозділ 8. Особливості справляння єдиного податку та фіксованого податку:

  1. Підрозділ 6. Особливості справляння земельного податку
  2. Підрозділ 2. Особливості справляння податку на додану вартість
  3. Підрозділ 4. Особливості справляння податку на прибуток підприємств
  4. Підрозділ 1. Особливості справляння податку на доходи фізичних осіб
  5. Підрозділ 5. Особливості застосування ставок акцизного збору та екологічного податку
  6. Стаття 307. Особливості обкладення платників податку окремими податками і зборами
  7. Підрозділ 9. Особливості повернення сум податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, збору за забруднення навколишнього природного середовища, а також місцевих податків і зборів
  8. Стаття 221. Особливості обчислення податку з тютюнових виробів
  9. Стаття 336. Особливості сплати податку на прибуток
  10. Стаття 337. Особливості сплати податку на додану вартість
  11. Стаття 220. Особливості обчислення податку за адвалорними ставками
  12. Стаття 276. Особливості встановлення ставок земельного податку
  13. Стаття 141. Особливості визначення складу витрат платника податку в разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями
  14. Стаття 338. Особливості справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин
  15. Стаття 9. Загальнодержавні податки та збори