Юридична відповідальність за порушення законодавства про охорону земель, її види, умови і порядок застосування.

У сфері охорони земель застосовуються різні види юридичної відповідальності, кожному з яких притаманні індивідуальні риси, але які також є складовими юридичної відповідальності. Взагалі, підставою для притягнення до юридичної відповідальності та застосування заходів впливу є вчинення земельного правопорушення. Правопорушення — це суспільно небезпечне або шкідливе діяння (дія або бездіяльність), яке порушує норму права (у нашому випадку — порушує норму земельного права). Його характерною особливістю є протиправність дії або бездіяльності суб'єкта суспільних відносин. Йдеться про порушення встановленого правопорядку, невиконання покладених на фізичних і юридичних осіб обов'язків тощо.

Показник протиправності кладеться в основу класифікації правопорушень на злочини та дисциплінарні проступки. Злочин — це передбачене КК України суспільно небезпечне, вине діяння (дія або бездіяльність), що вчинене суб'єктом злочину (ч. 1 ст. 11 КК України4). Для інших правопорушень характерною є ознака особистої або загальної шкідливості.

Юридичний склад правопорушення передбачає наявність певних елементів: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона. Відсутність будь-якого з них звільняє особу від юридичної відповідальності.

Об'єктом правопорушення є певні блага (матеріальні та нематеріальні цінності), на які спрямоване протиправне діяння. Серед об'єктів земельних правопорушень можна виділити: 1) суспільні земельні від- носини (є загальним об'єктом земельних правопорушень); 2) права та законні інтереси власників земель, землекористувачів, у тому числі орендарів та інтереси Українського народу; 3) суспільні відносини у сфері використання та охорони земель; 4) земельний правопорядок.

Об'єктивна сторона земельного правопорушення — це зовнішній вияв протиправного діяння у вигляді дії чи бездіяльності, що характе ризується наявністю причинного зв'язку між відповідним діянням та певними наслідками.

Суб'єктами земельних правопорушень можуть бути фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни або особи без громадянства) та юридичні особи, незалежно від форми власності чи підпорядкованості. Обов'язковою ознакою суб'єкта земельного правопорушення є його деліктоздатність — можливість особи відповідати за свої дії. Тобто суб'єктом є особа, яка, по-перше, усвідомлює значення своїх дій, а по-друге, може керувати своїми діями. Окрім того, суб'єктів земельного правопорушення можна поділити на групи за їх участю у земельних правовідносинах. За цією підставою виокремлюються особи, що виступають суб'єктами земельних правовідносин (власники чи землекористувачі земельних ділянок) і особи, які допустили порушення земельного законодавства, не будучи суб'єктом земельних відносин (наприклад, особи, що самовільно захопили земельну ділянку).

Обов'язковою умовою суб'єктивної сторони земельного правопорушення є наявність вини особи. Тобто наявність ставлення суб'єкта до протиправного діяння, що ним скоєно, та його негативних наслідків. Вина може проявлятися у формі прямого наміру (наприклад, засмічення земельної ділянки чи самовільне її захоплення) й у формі недбалості (нераціональне використання земель).

Отже, земельне правопорушення — це суспільно шкідлива дія чи бездіяльність, що суперечить нормам земельного права, за вчинення якої винна, деліктоздатна особа несе юридичну відповідальність.

Традиційно у теорії права виокремлюють чотири види юридичної відповідальності: кримінальну, адміністративну, цивільну та дисциплінарну, які також знайшли своє відображення у ст. 92 Основного Закону України. Перелік правопорушень земельного законодавства передбачено ст. 211 ЗК України. Стаття визначає такі види порушень земельного законодавства: а) укладення угод з порушенням земельного законодавства; б) самовільне зайняття земельних ділянок; в) псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами; г) розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель; г) невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням; д) порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням; е) знищення межових знаків; є) приховування від обліку і реєстрації та перекручення даних про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок; ж) непроведення рекультивації порушених земель; з) знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень; и) невиконання умов знімання, збереження і нанесення родючого шару ґрунту; і) відхилення від затверджених в установленному порядку проектів землеустрою; використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без затверджених у випадках, визначених законом, проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обгрунтування сівозміни та впорядкування угідь; і) ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них; й) порушення строків розгляду заяв щодо відведення земельних ділянок; к) порушення строку видачі державного акта на право власності на земельну ділянку.

Зазначений перелік видів порушення земельного законодавства у ст. 211 з к України не є вичерпним, у зв'язку із чим ч. 2 цієї статті передбачено, що законом може бути встановлено відповідальність і за інші порушення земельного законодавства. Окрім того, зазначена норма ЗК України має бланкетний характер і для застосування заходів впливу на осіб, що вчинили земельне правопорушення, відсилає до кримінального, адміністративного чи цивільного законодавства.

Самостійне місце серед порушень земельного законодавства посідає таке порушення, як укладення угод щодо земельних ділянок з порушенням земельного законодавства. Відповідно до ст. 210 ЗК України угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.

Одним із найпоширеніших правопорушень земельного законодавства є самовільне зайняття земельної ділянки.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки — будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно зі ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Такий стан придатності визначається цільовим призначенням ділянки, її відповідністю проектам землеустрою та станом ділянки до самовільного зайняття. Окрім того, власнику земельної ділянки відшкодовуються винною особою заподіяні збитки.

Так, на підставі пп. 12, 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» у випадку самовільного зайняття земельної ділянки збитки відшкодовуються особами, які їх завдали, у повному розмірі (який визначається з урахуванням затрат на відновлення родючості землі, а також доходів, які власник землі чи землекористувач міг би отримати з земельної ділянки, але не отримав за час приведення землі у стан, що є придатним для її використання за цільовим призначенням, чи до повернення самовільно зайнятої ділянки) відповідно до статей 90, 95, 156, 211, 212 ЗК України, статей 22, 623, 1166, 1172 та 1192 ЦК України.

Подібний вид порушення земельного законодавства передбачає настання адміністративної відповідальності за ст. 53-1 КУпАП, яке тягне за собою накладення штрафу на громадян від десяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб — від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Однак слід зауважити, що з огляду на чисельність та суспільну небезпеку самовільного захоплення земель на початку 2007 року таке діяння було криміналізовано шляхом доповнення КК України ст. 197-1: «Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво», відповідно до якої самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику, карається штрафом від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців. При цьому шкода, що передбачена цією статтею, визнається значною, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Вчинення таких саме дій особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією самою статтею, або групою осіб, або щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель — карається обмеженням волі на строк від двох до чотирьох років або позбавленням волі на строк до двох років (ч. 2 ст. 197-1 КК України). Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у ч. 2 цієї статті, або вчинене особою, раніше судимою за такий саме злочин, карається позбавленням волі на строк від одного до трьох років (ч. 4 ст. 197-1 КК України).

Ще одним видом правопорушення земельного законодавства, яке слід дослідити, є «псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами». Де під псуванням земель розуміється: 1) порушення природного стану земель, яке здійснюється без обгрунтованих проектних рішень, погоджених та затверджених в установленому законодавством порядку; 2) забруднення їх хімічними, біологічними та радіоактивними речовинами, в тому числі тими, що викидаються в атмосферне повітря; 3) засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами, неочищеними стічними водами; 4) порушення родючого шару грунту; 5) невиконання вимог встановленого режиму використання земель; 6) використання земельу спосіб, що погіршує їх природну родючість (ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»).

Забруднення ж земель відповідно до спи 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» означає накопичення в ґрунтах і ґрунтових водах внаслідок антропогенного впливу пестицидів і агрохімікатів, важких металів, радіонуклідів та інших речовин, вміст яких перевищує природний фон, що призводить до їх кількісних або якісних змін.

За подібне земельне правопорушення, окрім можливості застосування цивільної відповідальності, до винних осіб також може бути застосована адміністративна (статті 52, 53 КУпАП) чи кримінальна відповідальність (статті 239, 252, 254 КК України).

Тісний зв'язок із п. «в» ст. 211 ЗК України має ст. 46 Закону України «Про охорону земель», за якою забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів на землях природно-заповідного та іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини. На нашу ж думку, розміщення відходів на подібних землях, навіть санкціоноване, взагалі повинно бути заборонено на законодавчому рівні, а винні у порушенні такої заборони особи притягалися б одразу до кримінальної відповідальності.

<< | >>
Источник: Колектив авторів. Відповіді до екзамену з екологічного права. 2015

Еще по теме Юридична відповідальність за порушення законодавства про охорону земель, її види, умови і порядок застосування.:

  1. Юридична відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд та її види.
  2. Юридична відповідальність за порушення законодавства про охорону атмосферного повітря.
  3. Юридична відповідальність за порушення законодавства про охорону та відтворення тваринного світу.
  4. Особливості вирішення спорів в сфері забезпечення охорони лісів і лісових ресурсів: юридична відповідальність за порушення законодавства про охорону лісів.
  5. Кримінальна, адміністративна і дисциплінарна відповідальність за порушення гірничого законодавства: особливості відшкодування збитків, заподіяних у результаті порушення законодавства про охорону надр.
  6. Вирішення спорів стосовно застосування флористичного законодавства та юридична відповідальність за порушення його вимог .
  7. Стаття 41. Порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці
  8. Екологічні стандарти: умови і порядок їх розробки, затвердження, впровадження і застосування на практиці, їх види.
  9. Стаття 92. Порушення вимог законодавства про охорону культурної спадщини
  10. Стаття 271. Порушення вимог законодавства про охорону праці
  11. Стаття 166/11. Порушення законодавства про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців
  12. Розділ XVIII ПОРУШЕННЯ МИТНИХ ПРАВИЛ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НИХ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ОСІБ, ЯКІ БЕРУТЬ УЧАСТЬ У ПРОВАДЖЕННІ В СПРАВАХ ПРО ПОРУШЕННЯ МИТНИХ ПРАВИЛ
  13. Економічні та екологічні функції лісів і стан законодавства про охорону лісових ресурсів: співвідношення природоохоронних вимог лісового і земельного законодавства.
  14. Глава 57. Види порушень митних правил і відповідальність за такі правопорушення
  15. Стаття 3. Законодавство України про кримінальну відповідальність