Природокористування як природна умова існування людини і суспільства: загальне (загальнодоступне) і спеціальне (врегульоване) природокористування.

Право природокористування як правовий інститут (об'єктивне право) становить систему правових норм, що регулюють суспільні відносини по вилученню корисних властивостей природних об'єктів, порядку, умов надання, експлуатації та припинення їх використання.

Під правом природокористування слід розуміти інститут Загальної частини екологічного права, в якому об'єднані норми, що визначають спільні положення для права користування всіма видами природних об'єктів, включаючи і норми, які регулюють їхнє комплексне використання. Як суб 'єктивне право — це можливість, що належить конкретному суб'єкту використовувати об'єкт природи відповідно до цільового призначення для вилучення його корисних властивостей і якостей.

Як правовідносини — це врегульовані нормами права суспільні відносини щодо використання корисних властивостей природних об'єктів, змістом яких є відповідні права та обов'язки природокористувачів.

Правова класифікація видів природокористування ґрунтується на суттєво важливих ознаках. Для кожного природокористування основною такою ознакою є вид природного об'єкта, який визначає найбільш важливі особливості відповідного природокористування. Отже, за видами природних об'єктів, які використовуються, можна виділяти: право землекористування; право лісокористування; право водокористування; право користування надрами; право користування тваринним світом, рослинним світом, територіями і об'єктами природно-заповідного фонду.

Особливості конкретного виду природокористування залежать також від суб'єкта, який наділений певними правомочностями і обов'язками. Таким чином, класифікація видів природокористування здійснюється одночасно за їх об'єктами і суб'єктами, відповідно до яких природокористування можна розмежувати на право організацій, підприємств, установ і право користування природними об'єктами громадян.

Основною є класифікація права природокористування на: загальне та спеціальне природокористування. Загальне природокористуван-ня — це гарантоване законодавством України використання людиною природних ресурсів з метою задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо). Спеціальне природокористування — це виробничо-господарське використання природних ресурсів.

За строками здійснення природокористування поділяється на: постійне (термін користування не визначений); тимчасове, яке в свою чергу поділяється на довгострокове (до 25 років для водокористування ст. 50 ВК України1, до 50 років для користування лісами — ст. 18 ЛК України2, користування надрами — ст. 15 КУпН3) та короткострокове (до З років для водокористування, до 1 року для користування лісами, до 5 років для користування надрами). Певні особливості притаманні праву користування природними ресурсами на умовах оренди.

За підставами виникнення розрізняють первинне (похідне від права власності) та вторинне (похідне від первинного користування) природокористування. Прикладом є ВК України, який прямо у ст. 42 передбачає такий поділ водокористування. У вторинного природокористувача є певні права та відповідні обов'язки щодо первинного.

Вторинне природокористування виникає шляхом укладення договору первинного з вторинним природокористувачем, а також згідно з рішенням відповідних державних органів, але за згодою первинного природокористувача.

За режимом користування можливо виділити спільне та відокремлене користування. Спільне природокористування передбачає користування визначеною частиною природного об'єкта кількома суб'єктами одночасно, характеризується тим, що коло спільних користувачів чітко визначене законом, а самі вони стосовно один одного мають певні права і обов'язки. Відособлене природокористування передбачає користування природним об'єктом чітко визначеним користувачем.

Наведена класифікація видів права природокористування не є вичерпною, можливий поділ на види і за іншими класифікаційними критеріями.

На сучасному етапі розвитку екологічного законодавства Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» прямо закріплює поділ права природокористування на загальне та спеціальне (ст. 38) та дозволяє визначити право загального (загальнодоступного) використання природних ресурсів як право усіх фізичних осіб будь-якого віку, що перебувають на території України та не пов'язані взаємними правами та обов'язками, безоплатно, без закріплення природних об'єктів за окремими особами і без надання відповідних дозволів у кожному конкретному випадку з боку компетентних державних органів, а також юридичних або фізичних осіб, за якими природні об'єкти закріплені у користування, користуватися природними ресурсами з метою задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо), за винятком обмежень, передбачених законодавством України. Право на таке користування природними об'єктами виникає безпосередньо із законів чи інших нормативних актів.

Проте при цьому у деяких випадках встановлюються межі та умови загального користування природними ресурсами. Право на загальне природокористування на сьогоднішній день закріплюють такі природоресурсові нормативні акти: Ж України (статті 65-66), ВК України (статті 46-47), Закон України «Про тваринний світ» (статті 10, 16, 27), Закон України «Про рослинний світ» (статті 8-9).

Слід зазначити, що ЗК України не закріплює поняття загального землекористування, однак містить норми щодо земель загального користування населених пунктів у складі земель комунальної власності (ст. 83). До них належать вулиці, шляхи, проїзди, сквери, бульвари тощо, якими мають право користуватися всі фізичні особи, реалізуючи своє право загального природокористування.

КУпН також не містить поділу на загальне і спеціальне користування надрами. Проте за певними винятками допускає загальне користування надрами. Так, землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови, що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу, та використовувати надра для господарських і побутових потреб (ст. 23 КУпН).

Право загального використання лісових ресурсів регламентується у ЛК України. Так, особи мають право без отримання спеціального дозволу та безоплатно перебувати у лісах державної та комунальної власності, а також за згодою власника в лісах приватної власності та збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, щодо яких лісове законодавство допускає можливість встановлення уповноваженими органами максимальних норм безоплатного збору.

Загальне лісокористування може бути обмежене приватним власником лісів у випадку ненадання останнім згоди на таке користування.

Також обмеження встановлюються для територій та об'єктів природнозаповідного фонду та деяких інших категорій природних територій, що особливо охороняються. Відповідні обмеження встановлюються Законом України «Про природно-заповідний фонд України»1 і стосуються територій природних заказників, заповідних зон біосферних заповідників тощо.

Особливості загального використання природних рослинних ресурсів передбачені Законом України «Про рослинний світ». У порядку загального використання громадяни можуть збирати лікарську і технічну сировину, квіти, ягоди, плоди, гриби, інші харчові продукти для задоволення власних потреб, а також використовувати ці ресурси в рекреаційних, оздоровчих, культурно-освітніх та виховних цілях. Забороняється збирання в порядку загального використання дикорослих рослин, їх плодів, насіння тощо, віднесених до переліку наркотиковмісних; торгівля лікарськими і декоративними видами рослин та їх частинами, зібраними в порядку загального використання природних рослинних ресурсів. У разі виснаження, різкого зменшення популяційної та ценотичної різноманітності природних рослинних ресурсів їх загальне використання обмежується.

Відповідно до ст. 47 ВК України загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення таких потреб, як купання, плавання на човнах, любительське та спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.

Право загального водокористування може бути обмежене з метою охорони життя і здоров'я громадян та навколишнього природного середовища. На підставі подання державного органу охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, санітарного нагляду чи іншого спеціально уповноваженого контрольного органу відповідна місцева рада приймає рішення про обмеження права загального водокористування на своїй території, про що зобов'язана інфор- мувати населення через засоби масової інформації. На водних об'єктах,переданих в оренду, також може бути обмежене право загального водокористування. Якщо первинним природокористувачем або місцевою радою не встановлено обмежувальних правил, загальне водокористування на орендованому об'єкті визнається дозволеним без обмежень.

Загальне використання об 'єктів тваринного світу регламентується Законом України «Про тваринний світ»1 та іншими актами законодавства України.

Закон передбачає такі види загального використання об'єктів тваринного світу: любительське та спортивне рибальство у водних об'єктах загального користування (у межах встановлених законодавством обсягів безоплатного вилову); використання корисних

властивостей життєдіяльності тварин — природних санітарів середовища, запилювачів рослин тощо; використання об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних, естетичних та інших цілях, не заборонених законом (ст. 16). Забороняється вилучення об'єктів тваринного світу з природного середовища (за винятком любительського та спортивного рибальства у водних об'єктах загального користування); знищення тварин, руйнування їхнього житла та інших споруд, порушення середовища існування тварин і погіршення умов їх розмноження.

Загальне природокористування в межах територій та об 'єктів природно-заповідного фонду є обмеженим. Законодавством передбачено, що заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їхніх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство тощо можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об'єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об'єктів. Законом України «Про природно-заповідний фонд України» визначено території, щодо яких існує пряма заборона їхнього використання на праві загального природокористування. До таких територій належать: заповідна зона національного парку, наукова та заповідна зони ботанічного саду чи дендрологічного парку, наукова зона зоологічного парку тощо. Обмеження права загального природокористування може відбуватися за рішенням органу місцевого самоврядування лише у випадках усунення чи запобігання шкідливому впливу на природні об'єкти; для забезпечення діяльності санітарно-курортних закладів.

Спеціальне природокористування на відміну від загального — це використання конкретних природних ресурсів, здійснюване громадянами, підприємствами й організаціями у випадках, коли відповідна, визначена в законодавстві частина природних ресурсів надається їму користування. Зазвичай така передача є платною і визначеною в часі, хоча закон не виключає і безкоштовного, і безстрокового природокористування.

У порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством, — на пільгових умовах (ч. З ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Таким чином, до ознак, що характеризують спеціальне природокористування, віднесено: надання природних ресурсів у користування чи оренду; мета, з якою воно здійснюється (переважно виробничо- господарська); спеціальний дозвіл на використання конкретних природних ресурсів у межах затверджених лімітів; використання природних ресурсів за цільовим призначенням; здійснюється за плату; переважне використання технічних пристроїв та споруд.

Спеціальне природокористування закріплюється майже всіма актами поресурсового законодавства та поділяється на постійне і тимчасове (короткострокове та довгострокове).

ЗК визначає право постійного землекористування як володіння та користування земельною ділянкою без встановленого строку. Із земель державної та комунальної власності право постійного користування, наприклад, набувають, зокрема: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації (ст. 92). Строкове використання земель відбувається зазвичай на умовах оренди. Як постійним, так і тимчасовим може бути користування земельною ділянкою на підставі земельного сервітуту, який визначається як право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) (ст. 98). Кодекс встановлює ще види користування чужою земельною ділянкою — емфітевзис (право користування для сільськогосподарських потреб) та суперфіцій (право користування для забудови). Право постійного користування земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації цього права (ст. 125 ЗК). Договір про встановлення земельного сервітуту також підлягає державній реєстрації (ст. 100 ЗК).

КУпН передбачає здійснення надрокористування на підставі спеціальних дозволів, що надаються спеціалізованим підприємствам, установам, організаціям, а також громадянам, які мають відповідну каліфікацію, матеріально-технічні та економічні можливості для користування надрами. Законом закріплюється можливість здійснення постійного та строкового надрокористування (статті 13-16 КУпН).

Спеціальне водокористування — це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання та ски дання забруднюючих речовин у водні об'єкти, в тому числі забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами та застосуванням каналів. Таке водокористування здійснюється за плату, на підставі дозволу, що видається державними органами охорони навколишнього природного середовища чи Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за погодженням з цими державними органами. У дозволі на спеціальне водокористування встановлюється ліміт забору води, ліміт використання води, ліміт скидання забруднюючих речовин. Водний кодекс України передбачає такі види права спеціального водокористування, як короткострокове та довгострокове, а також користування водами на підставі договору оренди, при цьому суборенда законом забороняється. Договір оренди водного об'єкта в обов'язковому порядку погоджується з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.

Право спеціального користування лісами регулюється ЛК України. У постійне користування надаються ліси, що розташовані на землях державної та комунальної власності, для ведення лісового господарства. Суб'єктами такого користування можуть бути спеціалізовані державні чи комунальні лісогосподарські підприємства, установи та організації, в яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Надаються ліси в постійне користування за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за погодженням із відповідними органами виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. При здійсненні тимчасового лісокористування вилучення земельних ділянок у власників та постійних лісокористувачів не відбувається.

Довгострокове тимчасове користування лісами — засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт. Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за погодженням з постійними лісокористувачами та органами виконавчої влади з питань лісового господарства.

Довгострокове тимчасове користування лісами приватної власності здійснюється шляхом укладення між власником лісів та тимчасовим лісокористувачем договору, який підлягає реєстрації в органі виконавчої влади з питань лісового господарства.

Короткострокове тимчасове користування лісами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, побічних лісових користувань та інших потреб здійснюється на підставі спеціального дозволу, що видається власником лісів, постійним лісокористувачем підприємствам, установам, організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам.

Спеціальне користування об'єктами рослинного світу реалізується фізичними та юридичними особами на підставі спеціальних дозволів для задоволення виробничих та наукових потреб, а також з метою отримання прибутку. До основних видів спеціального використання природних рослинних ресурсів відносять: збирання лікарських рослин, деревної зелені, лубу, деревних соків, квітів, ягід, плодів, заготівлю сіна, випасання худоби тощо.

Закон України «Про тваринний світ» до спеціального використання об'єктів тваринного світу відносить усі види використання тваринного світу (за винятком безоплатного любительського та спортивного рибальства у водних об'єктах загального користування), що здійснюється з їх вилученням із природного середовища (ст. 17). Спеціальне використання об'єктів тваринного світу здійснюється за відповідними дозволами чи іншими передбаченими законодавством документами.

<< | >>
Источник: Колектив авторів. Відповіді до екзамену з екологічного права. 2015

Еще по теме Природокористування як природна умова існування людини і суспільства: загальне (загальнодоступне) і спеціальне (врегульоване) природокористування.:

  1. Особливості здійснення спеціального природокористування об’єктами тваринного світу
  2. Підстави й умови припинення права природокористування: тимчасове призупинення діяльності природокористувачів, які забруднюють навколишнє природне середовище.
  3. Основні принципи природокористування.
  4. Правові гарантії участі громадськості в управлінні природокористуванням і природоохороною.
  5. Здійснення права природокористування, права й обов'язки природокористувачів.
  6. § 3. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи
  7. Які немайнові права забезпечують природне існування фізичної особи?
  8. Стаття 23. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, у якому забезпечується вільний і всебічний розвиток ЇЇ особистості.
  9. Стаття 188/16. Невиконання законних вимог посадових осіб спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру
  10. Стаття 188/5. Невиконання законних розпоряджень чи приписів посадових осіб органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, радіаційної безпеки або охорону природних ресурсів
  11. Поняття, значення та правова охорона природних територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
  12. Статья 8.39. Нарушение правил охраны и использования природных ресурсов на особо охраняемых природных территориях
  13. Статья 8.39. Нарушение правил охраны и использования природных ресурсов на особо охраняемых природных территориях
  14. Правовий режим охорони природних об’єктів природно-заповідного фонду.
  15. Стаття 101. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
  16. Червяцова А. О.. Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини, 2011
  17. Статья 262. Нарушение режима особо охраняемых природных территорий и природных объектов Комментарий к статье 262
  18. Стаття 27. Кожна людина має невід'ємне право на життя Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави – захищати життя людини.
  19. Порядок створення міжнародних організацій та припинення їх існування